Ісуса ведуть до місця, що неподалік Єрусалима. Там мають стратити його та двох розбійників. Це місце, яке називається Голгофа, або Місце Черепа, видно здалека (Марка 15:40).

З трьох засуджених чоловіків знімають одяг. Потім їм дають вина, змішаного з дурманною миррою та гіркою жовчю. Очевидно, цей напій, який притупляє біль, готують єрусалимські жінки, і римляни не забороняють давати його приреченим на страту. Однак Ісус, скуштувавши вино, відмовляється його пити. Чому? Він хоче зберігати тверезе мислення під час цього вирішального випробування — хоче бути при свідомості і залишатись вірним до смерті.

Ісуса розтягують на стовпі (Марка 15:25). Воїни забивають в його руки і ноги цвяхи, які пробивають м’язи і зв’язки, завдаючи неймовірного болю. Коли стовп піднімають, біль стає ще нестерпнішим, бо під вагою тіла рани від цвяхів розриваються. Але Ісус не злословить воїнів. Він молиться: «Батьку, прости їх, бо не знають, що роблять» (Луки 23:34).

Римляни мають звичай виставляти на місці страти табличку, на якій вказано злочин засудженого. Цього разу Пилат вішає табличку з написом: «Ісус назарянин, Цар юдейський». Напис зроблено єврейською, латинською і грецькою мовами, тож майже всі можуть прочитати його. Цим вчинком Пилат, мабуть, показує свою відразу до юдеїв, які змусили його стратити Ісуса. Напис не подобається старшим священикам, і вони протестують: «Напиши не “Цар юдейський”, а що це він сказав: “Я Цар юдейський”». Але Пилат не хоче знову стати маріонеткою в їхніх руках, тому відповідає: «Що написав, те написав» (Івана 19:19—22).

Розлючені священики повторюють неправдиві свідчення, які звучали під час засідань Синедріону. Не дивно, що ті, хто проходить повз Ісуса, глузливо хитають головою і зневажливо говорять: «Гей ти! Ти ж збирався зруйнувати храм і за три дні відбудувати його! То врятуй себе — зійди зі стовпа мук!» Так само старші священики і книжники говорять між собою: «Нехай Христос, Цар Ізраїля, тепер зійде зі стовпа мук. Якщо ми побачимо це, то повіримо» (Марка 15:29—32). Навіть засуджені розбійники, що висять праворуч і ліворуч від Ісуса, ганьблять його, хоча серед них тільки він невинний.

Четверо римських воїнів також насміхаються з Ісуса. Мабуть, вони щойно пили кисле вино і тепер, глузуючи, подають його Ісусу, який аж ніяк не може дотягнутися до нього. Натякаючи на табличку над головою Ісуса, римляни кажуть: «Якщо ти Цар юдейський, врятуй себе» (Луки 23:36, 37). Тільки подумайте! Чоловік, який є дорогою, правдою і життям, зазнає незаслужених знущань  і насмішок. Проте він непохитно зносить усе і не докоряє ні юдеям, які спостерігають за ним, ні римським воїнам, які глузують з нього, ні двом злочинцям, що висять поряд з ним на стовпах.

Ці четверо воїнів беруть вбрання Ісуса і ділять його на чотири частини. Вони кидають жеребок, щоб вирішити, хто що візьме. Однак спідній одяг Ісуса дуже високої якості — «без шва, витканий згори донизу». Тому воїни кажуть один одному: «Не роздираймо його. Ліпше киньмо жеребок, і побачимо, кому він припаде». Так вони виконують біблійне пророцтво: «Вони поділили між собою моє вбрання й кинули жеребок, щоб вирішити, кому припаде мій одяг» (Івана 19:23, 24; Псалом 22:18).

Через якийсь час один з розбійників починає розуміти, що Ісус — дійсно цар. Тож він докоряє своєму товаришеві: «Ти що, зовсім не боїшся Бога? Ти й сам отримав такий же вирок. Ми заслужили це і розплачуємося за все, що наробили. Наш вирок справедливий. А він не зробив нічого поганого». Потім цей чоловік просить Ісуса: «Згадай про мене, коли прийдеш у своє Царство» (Луки 23:40—42).

Ісус відповідає: «Правду говорю тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю». Він не обіцяє злочинцю, що той буде з ним у Царстві (Луки 23:43). Ісусова обіцянка відрізняється від тієї, яку він дав апостолам, сказавши, що вони сядуть з ним на престолах у Царстві (Матвія 19:28; Луки 22:29, 30). Однак злочинець, мабуть, знає про земний Рай, в якому за початковим наміром Єгови мали жити Адам і Єва та їхні нащадки. Тож перед смертю чоловік отримує надію жити в цьому Раю.