Шість перших років свого дитинства я провів поблизу Лейпцига (Східна Німеччина), що неподалік кордонів з Чехією та Польщею. А потім батько отримав роботу за кордоном, тож ми поїхали в Бразилію, а згодом — в Еквадор.

Коли мені виповнилось 14, мене відіслали до Німеччини на навчання в школі-інтернаті. Оскільки тато з мамою були дуже далеко, в Південній Америці, я мусив сам дбати про себе. Тож я став дуже незалежним і зовсім не переймався тим, що про мене думають інші.

Пройшло три роки, і мої батьки повернулись до Німеччини. Спочатку ми жили разом, але через дух незалежності мені було важко їм підкорятися. Отож, у 18 років я пішов з дому.

Невтомно шукаючи мету в житті, я спостерігав за різними людьми і течіями. Зрештою я зрозумів: найкраще, що можу зробити у своєму житті — це побувати в усіх куточках нашої чудової планети, поки люди ще не зруйнували її.

Тож я купив мотоцикл і подався до Африки. На жаль, невдовзі він вийшов з ладу і я був змушений повернутися до Європи, щоб відремонтувати його. Відразу після цього я помандрував до узбережжя Португалії. Там мені захотілося нових відчуттів, тому я вирішив спробувати подорожувати морем.

Я приєднався до групи молодих людей, які готувались переплисти Атлантичний океан. Серед них була моя майбутня дружина, Лорі. Спершу ми дісталися Карибських островів, а потім, побувши деякий час у Пуерто-Рико, повернулись до Європи. Ми планували придбати вітрильник і переробити його на моторний човен, на якому можна подорожувати. Проте нам так і не вдалося здійснити задумане, адже через три місяці мене призвали в армію.

Службу, яка тривала рік і три місяці, я проходив у військово-морському флоті Німеччини. За той період  ми з Лорі одружилися й далі готувались мандрувати. Незадовго до мого призову ми купили корпус рятувального човна. Поки я перебував на військовій службі, нам вдалося зробити з нього маленький вітрильник. Він мав стати для нас домівкою і помічником у пізнанні нашої прекрасної планети. Після звільнення з армії, але перед тим, як вирушити в подорож, ми познайомилися зі Свідками Єгови і почали вивчати Біблію.

Спершу я не бачив особливої потреби міняти своє життя. З Лорі ми були офіційно одружені, і я вже кинув курити (Ефесян 5:5). А щодо наших планів мандрувати світом, то я взагалі вважав, що пізнавати дивовижне творіння Бога — благородна мета.

Однак насправді мені було що змінювати, особливо в собі. Як дуже горду і незалежну людину, мене цікавили тільки мої здібності й досягнення. Я жив лише для себе.

Якось я читав відому Нагірну проповідь Ісуса (Матвія, розділи 5—7). Спочатку мені видавалось дивним те, що він говорив про щастя. Наприклад, Ісус казав, що по-справжньому щасливими є голодні і спраглі (Матвія 5:6). Я не розумів, як таке може бути. Та, продовжуючи вивчати Біблію, я збагнув, що всі ми маємо потребу в духовному, але щоб задовольнити її, треба передусім смиренно визнати, що вона в нас є. Ісус влучно сказав: «Щасливі ті, що усвідомлюють свою потребу в духовному» (Матвія 5:3).

Ми з Лорі почали вивчати Біблію в Німеччині, потім переїхали до Франції, а згодом — до Італії. Та де б ми не були, всюди зустрічали Свідків Єгови. Мене приємно вражала їхня єдність і щира любов одні до одних. Я переконався, що Свідки — це дійсно всесвітнє братство (Івана 13:34, 35). З часом ми охрестились і стали Свідками Єгови.

Після хрещення я продовжував змінюватися. Ми з дружиною вирішили поплисти до узбережжя Африки і, перетнувши Атлантичний океан, дістатися США. Посеред безкрайого океану, де були лише ми вдвох у малесенькому човні, я усвідомив, яким незначним є в порівнянні з нашим величним Творцем. Так як поспішати нам було нікуди, я поринув у читання Біблії. Особливо мого серця торкалися розповіді про земне життя і служіння Ісуса. Цей досконалий чоловік мав необмежені можливості. Все ж він ніколи не привертав до себе уваги. Ісус жив не для себе, натомість він зосереджувався на виконанні волі свого небесного Батька.

Роздумуючи над Ісусовим прикладом, я побачив, що на першому місці в моєму житті має бути Боже Царство, а не задоволення власних бажань (Матвія 6:33). Коли ми з Лорі зрештою прибули в Сполучені Штати, то вирішили оселитися там і робити все можливе у служінні Богові.

В минулому я покладався на самого себе і часто сумнівався у правильності своїх рішень. Але тепер я знаю, звідки черпати мудрі поради (Ісаї 48:17, 18). Також я знайшов справжню мету в житті — виконувати волю Бога і навчати про нього інших.

Завдяки біблійним принципам значно міцнішим став наш шлюб. Крім того, велику радість нам приносить наша віддана Богу донька.

Не скажу, що наше життя завжди нагадувало приємну подорож у тихому морі. Однак ми покладаємось на підтримку Єгови і твердо постановили завжди служити й довіряти йому (Приповістей 3:5, 6).