Чи Бог вимагає, щоб ми зізнавались у гріхах?

Сповідь, або визнання гріхів перед священиком, досі залишається одним з церковних обрядів. Чи доречний цей обряд у нинішньому суспільстві, де панує поблажливе і толерантне ставлення до будь-якої поведінки?

ДУМКИ щодо цього різняться. Наприклад, одна людина визнала, що розповідати про свої помилки іншому нелегко, але додала: «Коли тебе вислухали, помолилися з тобою і сказали, що робити, то відчуваєш надзвичайне полегшення» (з канадської газети «Нешнл пост»). А ось слова чоловіка, який має протилежну думку: «Сповідь — один з найнеприємніших церковних обрядів. Він травмує людину і лише поглиблює тривогу» (цитата з книжки «Освяти мене, Отче, бо я згрішив», англ.). Що ж каже Біблія?

Біблійний погляд

У Законі, який Бог дав ізраїльтянам, чітко говорилося, що робити, коли хтось згрішив. Наприклад, коли людина проти когось згрішила або порушила Божий закон, то мала визнати свою провину перед одним зі священиків, які походили з племені Левія. Після цього священик приносив жертву, щоб очистити людину від гріха (Левит 5:1—6).

Як зреагував цар Давид, коли пророк Натан докорив йому за гріх? Давид одразу визнав: «Згрішив я перед Господом» (2 Самуїла 12:13). Крім того, він благав Бога про милосердя. Яким був результат? Пізніше Давид написав: «Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: “Признаюся в проступках своїх перед Господом!” — і провину мого гріха Ти простив» (Псалом 32:5; 51:3—6).

Коли в I столітті н. е. з’явився християнський збір, вимога зізнаватись у гріхах не змінилась. Єдиноутробний брат Ісуса, Яків, котрий брав провід у Єрусалимському зборі, заохочував одновірців: «Зізнавайтесь один перед одним у гріхах і моліться один за одного, щоб одужати» (Якова 5:16). У чому саме мають зізнаватись християни і кому?

У чому зізнаватися?

Ми, як недосконалі люди, грішимо проти інших, коли робимо якісь необдумані вчинки або говоримо образливі слова (Римлян 3:23). Чи треба тоді визнавати кожну провину перед уповноваженою Богом особою?

Бог бачить усі гріхи, але він милосердний і бере до уваги нашу недосконалість. Псалмописьменник слушно зазначив: «Якщо, Господи, будеш зважати на беззаконня,— хто встоїть, Владико?  Бо в Тебе пробачення, щоб боятись тебе» (Псалом 130:3, 4). Що ж робити, коли ми помиляємось і грішимо проти інших, можливо ненавмисно? Пригадайте взірцеву молитву Ісуса. Там говориться: «Прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо тим, хто нам заборгував» (Луки 11:4). Бог нам пробачить, якщо ми звернемося до нього і попросимо прощення в ім’я Ісуса (Івана 14:13, 14).

Зауважте, Бог прощатиме нам за певної умови: ми маємо прощати тих, хто «нам заборгував». Апостол Павло закликав співхристиян: «Будьте добрі одні до одних, виявляйте сердечне співчуття та з готовністю прощайте одні одних, як і Бог через Христа вас простив» (Ефесян 4:32). Коли будемо прощати помилки інших, то можемо сподіватись, що Бог прощатиме наші.

А що, коли хтось краде, навмисно обманює, пиячить або чинить статеву неморальність чи інший серйозний гріх? Така людина грішить проти Бога, бо порушує його закони. Що робити тоді?

Кому зізнаватись у гріху?

Прощати гріхи може тільки Бог. Він не дав таких повноважень жодній людині. Біблія чітко говорить: «Якщо ж ми зізнаємо́сь у гріхах, то він [Бог], вірний і праведний, прощає їх та очищає нас від усякої неправедності» (1 Івана 1:9). Але перед ким слід визнавати свій гріх?

Оскільки гріхи прощає тільки Бог, то й визнавати їх треба перед ним. Саме так зробив цар Давид, як вже згадувалось вище. А що потрібно, аби наш гріх було прощено? У Біблії міститься заклик: «Покайтесь та наверніться, щоб ваші гріхи були стерті і щоб прийшли часи відсвіження від самого Єгови» (Дії 3:19). Аби отримати прощення, необхідно визнати свій гріх і намагатись більше його не чинити. Це може бути нелегко. А втім, Бог дає допомогу.

Пригадаймо наведені раніше слова Якова: «Зізнавайтесь один перед одним у гріхах і моліться один за одного, щоб одужати». Далі він каже: «Благання праведника має велику силу» (Якова 5:16). Хто є тим праведником? Це може бути один зі «старійшин збору», про яких згадано у 14-му вірші. Бог призначив цих духовно зрілих чоловіків допомагати людині, яка прагне отримати Боже прощення. Ніхто з них не може прощати або відпускати гріхи, адже людина не наділена правом прощати гріхи, які хтось чинить проти Бога *. Однак ці чоловіки відповідають біблійним вимогам для того, щоб виправляти особу, котра вчинила гріх. Старійшини допомагають їй усвідомити, наскільки серйозний її вчинок і чому треба розкаятись (Галатів 6:1).

Чому треба зізнаватись у гріхах?

Хоч би який гріх вчинила людина, цим вона псує взаємини з ближніми  та з Богом. Тоді вона відчуває тривогу і неспокій. Це природно, адже Бог наділив нас сумлінням, яке реагує на наші неправильні вчинки (Римлян 2:14, 15). Як відновити внутрішній мир?

Якщо повернутись до книги Якова, в ній можна знайти такі підбадьорливі слова: «Чи хтось із вас хворіє [духовно]? Нехай покличе старійшин збору і хай вони помоляться над ним, намастивши його олією в ім’я Єгови. Тоді молитва віри вилікує недужого, і Єгова підійме його. І, якщо він учинив гріхи, буде йому прощено» (Якова 5:14, 15).

Зі слів Якова видно, що старійшини призначені дбати про духовні потреби кожного в християнському зборі. Як вони це роблять? Старійшини не лише вислуховують зізнання в гріху. Оскільки йдеться про духовну хворобу, вони вживають необхідних заходів, щоб «вилікувати недужого». Яків згадав два такі заходи.

Передусім старійшини надають допомогу духовно хворому, «намастивши його олією». Цей вислів стосується цілющої сили Божого Слова. Апостол Павло наголосив, що «слово Бога живе і справляє могутній вплив... і спроможне розрізняти думки та наміри серця» (Євреїв 4:12). Уміло використовуючи Біблію, старійшини допомагають людині побачити корінь проблеми і зробити необхідні кроки, щоб відновити стосунки з Богом.

Яків також згадує «молитву віри». Хоча молитви старійшин не змінюють Божих вимог справедливості, ці молитви важливі для Бога, який прагне пробачити гріх на основі викупної жертви Христа (1 Івана 2:2). Бог готовий допомогти грішнику, котрий щиро кається і робить «вчинки, які свідчать про каяття» (Дії 26:20).

Людині треба зізнатися у гріху насамперед для того, щоб отримати Боже схвалення. І немає різниці, чи це гріх проти Бога, чи проти ближнього. Ісус Христос показав, що служити Богу з чистим сумлінням ми зможемо лише тоді, коли вирішимо непорозуміння і відновимо мир з ближніми (Матвія 5:23, 24). У Приповістей 28:13 сказано: «Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний». Якщо ми упокоримось перед Богом Єговою і проситимемо в нього прощення, то здобудемо його схвалення і свого часу він нас звеличить (1 Петра 5:6).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 23]

Бог не зважатиме на наші провини і пробачить нам, якщо ми звертаємося до нього і просимо прощення в ім’я Ісуса

[Ілюстрація на сторінці 24]

Людині треба зізнатися у гріху насамперед для того, щоб отримати Боже схвалення