Наслідуймо їхню віру

Відданий під час випробувань

ПЕТРО стривожено вдивлявся в обличчя людей, котрі прийшли, щоб послухати Ісуса. Вони зібралися в синагозі Капернаума. У цьому місті, що лежить на березі Галілейського моря, Петро жив і займався рибальством. Тут мешкало чимало його друзів, родичів та ділових партнерів. Петро дуже хотів, щоб його земляки повірили в Ісуса і почули захопливу звістку про Боже Царство від найвеличнішого Вчителя. Втім, цього не сталося.

Багатьом не сподобались Ісусові слова. Дехто почав нарікати і заперечувати сказане ним. Але Петра найбільше непокоїла реакція деяких учнів. Він вже не бачив радості і захоплення, якими сяяли їхні обличчя, коли вони вперше почули добру новину. Тепер ці люди були розчаровані і навіть обурені. Вони вийшли з синагоги і більше не ходили з Ісусом.

Петру та іншим апостолам теж було нелегко. Хоча Петро не до кінця збагнув Ісусові слова, він розумів, чому обурювались люди. Вони сприймали сказане Ісусом буквально. Що робитиме Петро? Його відданість своєму Пану випробовувалась не вперше, але й не востаннє. Подивімось, як віра допомагала Петру залишатися відданим у таких складних ситуаціях.

Відданий попри зраду інших

Слова і вчинки Ісуса неодноразово дивували Петра. Його Пан знову й знову робив і казав зовсім не те, чого очікували від нього інші. За день до описаної події Ісус чудом нагодував кілька тисяч людей. Вони відразу хотіли обрати його царем, та Ісус всупереч їхнім сподіванням пішов геть. Тоді ж він звелів учням сісти у човен і відплисти в Капернаум. Уночі, коли апостоли перепливали Галілейське море, здійнялася буря. Ісус знову здивував їх: він спокійно йшов по розбурханих хвилях. Тієї ночі Петро отримав важливий урок, який зміцнив його віру *.

Зранку учні побачили, що всі люди, котрих Ісус чудом нагодував напередодні, прибули в Капернаум. Безперечно, вони прийшли, бо хотіли, щоб Ісус повторив своє чудо. Ці люди не відчували духовного голоду і думали лише про матеріальне. Ісус докорив їм за це. Він продовжив навчати натовп у місцевій  синагозі, де вкотре здивував людей, пояснюючи їм дуже важливу, але непросту істину.

Ісус не хотів, щоб люди сприймали його лише як того, хто задовольнятиме їхні фізичні потреби. Бог послав Ісуса задля їхнього духовного блага. Його життя на землі і жертовна смерть уможливили для них вічне життя. Аби пояснити цю істину, Ісус прирівняв себе до манни — хліба, який зійшов з неба за днів Мойсея. Коли дехто почав заперечувати, Ісус прямо сказав, що неможливо отримати життя, якщо не споживати його тіла і крові. Після цих слів у натовпі розпалилася гостра суперечка. Люди казали: «Що він таке говорить? Як це можна слухати?». Тоді багато Ісусових учнів вирішили його покинути * (Івана 6:48—60, 66).

Як зреагував Петро? Його, мабуть, теж шокували слова Ісуса. Він ще не розумів, що Ісус, аби виконати Божу волю, мав померти. Однак Петру навіть не спадало на думку покинути свого Вчителя, як це зробили ті зрадливі учні. Петро мав рису, яка вирізняла його з-поміж інших. Що то за риса?

Ісус запитав: «Може, і ви хочете піти?» (Івана 6:67). Він звернувся до всіх апостолів, але Петро, як звичайно, озвався першим. Очевидно, він був найстаршим серед апостолів, до того ж найбільш прямим та відвертим. Ось яку зворушливу думку висловив Петро: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя» (Івана 6:68).

Які ж прекрасні і незабутні слова! Петро вірив в Ісуса, і це допомогло йому розвинути безцінну рису — відданість. Він усвідомлював, що, крім Ісуса, немає іншого Спасителя, і що його вчення про Боже Царство несе надію на спасіння. Хоча Петро не розумів всіх слів Учителя, він чітко знав, що Боже схвалення і вічне життя можна отримати тільки через Ісуса.

Чи ви такі ж віддані Ісусу, як Петро? На жаль, сьогодні багато людей не виявляють цієї риси, хоча кажуть, що люблять Ісуса. Насамперед нам слід добре ознайомитись з вченнями Ісуса і збагнути їхній зміст. Якщо ми справді віддані, то, подібно до Петра, будемо їх приймати, навіть якщо деякі розходяться з нашими сподіваннями чи уподобаннями. Виявляючи цілковиту відданість, ми отримаємо вічне життя.

Відданий попри власні помилки

Невдовзі після цих подій Ісус разом з апостолами та деякими іншими учнями вирушив у далеку подорож на північ Обіцяної землі. Там височіла гора Гермон. Її засніжену вершину іноді було  видно навіть з Галілейського моря. У міру того, як Ісус з учнями піднімався угору, наближаючись до сіл, що лежали поблизу Кесарії Пилипової, Гермон здавався дедалі вищим *. Саме у цьому гарному місці, звідки відкривалась панорама усієї Обіцяної землі, Ісус поставив учням важливе запитання.

«Що народ говорить: хто я такий?» — поцікавився Ісус. Петро бачив проникливість, тепло та глибоке розуміння в очах свого Пана. Ісус хотів знати, які висновки робили люди з його слів та вчинків. Учні розповіли Ісусу про помилкові погляди людей стосовно того, хто він. Втім, найбільше Ісус прагнув взнати думку апостолів, тому запитав: «А ви, що ви думаєте? Хто я такий?» (Луки 9:18—22).

Петро і цього разу відповів першим. Він просто й зрозуміло висловив те, що було в серцях інших: «Ти — Христос, Син живого Бога». Можна лише уявити, як така відповідь потішила Ісуса. Похваливши Петра, Ісус нагадав йому, що він зрозумів це завдяки Єгові і що Бог відкриває правду тільки щиросердим людям. Петро збагнув найважливішу на той час істину: Ісус — це обіцяний Месія, тобто Христос (Матвія 16:16, 17).

Христа у давньому пророцтві було прирівняно до каменю, який відкинули будівельники (Псалом 118:22; Луки 20:17). Маючи на увазі це пророцтво, Ісус пояснив, що саме на тому камені, або скелі *, Єгова побудує християнський збір. Петро зрозумів, хто є тією скелею. Тоді Ісус дав апостолу важливе доручення, яке той мав виконати в цьому зборі. Ісус не вивищував Петра над іншими учнями, як дехто думає, а просто дав йому завдання. Петро отримав символічні ключі, якими мав відкрити шлях до Божого Царства трьом групам людей: спочатку євреям, далі самарянам і зрештою язичникам (Матвія 16:19).

На Петра було покладено велику відповідальність. А за словами Ісуса, від того, кому багато доручено, багато вимагається (Луки 12:48). Після цього Ісус продовжив розкривати ще інші подробиці про свою роль як Месії, зокрема те, що він має постраждати і померти в Єрусалимі. Ця новина дуже збентежила Петра. Він відвів Ісуса вбік і почав дорікати йому: «Змилосердься над собою, Господи, нехай з тобою таке ніколи не станеться» (Матвія 16:21, 22).

 Петро не бажав своєму вчителю нічого поганого. Тож відповідь Ісуса, мабуть, здивувала учнів. Ісус відвернувся від Петра, глянув на апостолів, які, очевидно, міркували так само, і сказав: «Геть від мене, Сатано! Для мене ти камінь спотикання, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Матвія 16:23; Марка 8:32, 33). Ці слова містять важливий урок і для нас. Дуже легко піддатись егоїзму і перестати думати про духовне. Маючи таке мислення, ми — навіть якщо наші спонуки найкращі — несвідомо підтримуємо Сатану. Якою була реакція Петра?

Було ясно, Ісус не мав на увазі, що Петро є Сатаною Дияволом. До того ж Ісус по-іншому звернувся до Петра, ніж до Сатани. Дияволу він сказав: «Відійди, Сатано!» — тоді як до Петра Ісус звернувся словами, які в мові оригіналу буквально означають «стань позаду мене» (Матвія 4:10). Ісус не відкинув Петра, в якому бачив добрі риси, а лише виправив його хибне мислення. Петру не слід було стояти наче камінь спотикання на шляху свого Пана, натомість він мав стати позаду нього і вірно йти за ним.

Чи почав Петро виправдовуватись? Може, він розгнівався або образився? Ні, він покірно прийняв виправлення, і цим ще раз показав, що є відданим учнем. Усі, хто прагне йти слідами Ісуса, час від часу потребують виправлення. Якщо ми покірно приймаємо виховні заходи і змінюємось, то наші взаємини з Ісусом Христом і його небесним батьком, Богом Єговою, ставатимуть дедалі тіснішими (Приповістей 4:13).

Відданість винагороджується

Невдовзі учнів чекала ще одна несподіванка. Ісус промовив: «Правду кажу вам: серед тих, що тут стоять, є особи, які не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина людського, котрий приходить у своєму царстві» (Матвія 16:28). Без сумніву, Петра дуже цікавило, що ж мав на увазі його Вчитель. Втім, він добре пам’ятав про докір, який нещодавно отримав від Ісуса, і думав, що йому навряд чи випаде така велика честь.

Приблизно через тиждень Ісус взяв з собою Якова, Івана та Петра «на високу гору», можливо Гермон, який лежав усього за кілька кілометрів. Вже, напевно, була нічна пора. Ісус молився. Учнів хилило на сон. Аж раптом бажання спати зникло — вони побачили щось дивовижне! (Матвія 17:1; Луки 9:28, 29, 32).

Ісус почав перемінюватися на їхніх очах. Його обличчя засяяло і стало яскравим, немов сонце, а одежа — сліпучо-білою. Біля Ісуса з’явились дві постаті: одна нагадувала Мойсея, а інша — Іллю. Вони говорили, що Ісус «мав покинути світ і що це станеться в Єрусалимі», очевидно, вказуючи на його смерть і воскресіння. Петро усвідомив, якою помилкою було те, що він бажав, аби Ісус уникнув страждань (Луки 9:30, 31).

Петро не міг мовчки спостерігати. Здавалось, постаті Мойсея та Іллі ось-ось зникнуть. Тож Петро сказав: «Наставнику, добре нам тут. Поставмо три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі». Намети були непотрібні, адже Ілля та Мойсей, вірні слуги Єгови, вже давно померли. Постаті не були реальними, оскільки це було лише видіння. Звичайно, Петро не усвідомлював, що говорив. Але хіба нас не приваблює його щирість і доброта? (Луки 9:33).

Тієї ж ночі Петро, Яків та Іван отримали ще одну нагороду за свою відданість. Вони чули голос самого Бога Єгови! На місці, де стояли учні, почала утворюватись хмара, яка поступово їх огорнула.  З неї пролунав голос: «Це Син мій, якого я вибрав. Слухайте його». Видіння закінчилось, і на горі залишився тільки Ісус та його апостоли (Луки 9:34—36).

Яким же прекрасним даром це видіння стало для Петра, а також для нас! Через кілька десятиліть Петро у своєму листі до співхристиян з вдячністю згадував про нього. Він та інші учні, «ставши очевидцями [Ісусової] величі», побачили свого Вчителя у ролі майбутнього правителя небесного Царства. Це видіння підтвердило правдивість багатьох біблійних пророцтв. Воно зміцнило віру Петра і пізніше допомогло йому вистояти у випробуваннях (2 Петра 1:16—19). Наша віра теж зміцниться, якщо ми залишатимемось відданими Ісусу — Пану, якого настановив сам Єгова. Тому, подібно до Петра, в усьому наслідуймо Ісуса, приймаймо його поради і виправлення, покірно ідучи його слідами.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

 Хто є «скелею»?

«Говорю тобі: ти — Петро, і на цій скелі я збудую свій збір» (Матвія 16:18). На думку багатьох, це звернення означає, що Петро є основою християнського збору. Католицька церква навчає, що Ісус підвищив Петра над іншими апостолами і настановив його першим папою. Ці Ісусові слова написані латинською мовою на стелі купола в соборі св. Петра (Рим). Літери цього напису вищі за людський зріст.

Чи справді Петро є «скелею», на якій Ісус хотів збудувати свій збір? Ні. Зверніть увагу на три причини. По-перше, ці слова чули й інші апостоли, але ніхто з них не зробив такого висновку. Якщо Ісус дійсно дав Петру вище становище, то чому після цього апостоли багато разів сперечалися про те, хто з них більший? (Марка 9:33—35; Луки 22:24—26). По-друге, апостол Павло пояснив, що «скелею» був Ісус Христос, а не Петро (1 Коринфян 3:11; 10:4). І по-третє, кілька десятиліть по тому сам Петро показав, що не вважає себе тією «скелею». Він написав, що обіцяним «каменем... наріжним», якого вибрав Бог, є Ісус (1 Петра 2:4—8).

Усе ж дехто наполягає на тому, що «скелею», про яку говорив Ісус, є Петро, бо вважає, ніби ім’я цього апостола означає «скеля». Однак «Петро» і «скеля», вжиті у вірші,— це два різних слова. У мові оригіналу ім’я апостола означає «кусок скелі» і є іменником чоловічого роду, в той час як слово «скеля» — іменник жіночого роду. Як же тоді розуміти Ісусове звернення? По суті, Ісус сказав: «Ти, кого я назвав Петром, або “куском скелі”, добре зрозумів, хто є “скелею”, Христом, на якому буде збудовано християнський збір». Якою ж честю було для Петра допомагати іншим збагнути цю істину!

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Петро залишався відданим, навіть коли його виправляли

[Ілюстрація на сторінці 26]

Єгова показав Петру захопливе видіння як винагороду за його відданість