ЧИМАЛО людей вважає вчення про Трійцю «головною доктриною християнства». Згідно з ним Отець, Син і святий дух — це три особи в одному Бозі. Ось що сказав про Трійцю кардинал Джон О’Коннор: «Це надзвичайно глибока таємниця, до розуміння якої ми навіть не наблизились». Чому ж настільки важко збагнути вчення про Трійцю?

Одну з причин пояснено в «Ілюстрованому біблійному словнику» (англ.). У ньому Трійцю називають «небіблійним вченням у тому розумінні, що в Біблії немає жодного визначення, що це таке». Оскільки Трійця — «небіблійне вчення», його прихильники марно шукають у Божому Слові підтвердження цієї доктрини. Вони навіть вдаються до перекручення деяких біблійних віршів.

Серед біблійних віршів, які часто наводять на доказ Трійці, є Івана 1:1. У перекладі Хоменка він звучить так: «Споконвіку було Слово, і з Богом [грецькою тон тео́н] було Слово, і Слово було — Бог [тео́с]». Цей вірш містить дві форми грецького іменника тео́с (бог). Перед першим стоїть тон — одна з форм означеного артикля. У цьому випадку слово тео́н стосується Всемогутнього Бога. Однак в другому випадку слово тео́с вжито без означеного артикля. Чи могло так статись, що його забули написати?

Євангеліє Івана було написане загальногрецькою мовою, койне, яка має чіткі правила щодо вживання означеного артикля. За словами біблеїста А. Робертсона, якщо артикль стоїть і перед підметом,  і перед іменною частиною присудка, то «вони виражають конкретні предмети чи поняття, вважаються ідентичними, рівнозначними і взаємозамінними». Як приклад Робертсон наводить Матвія 13:38, де сказано: «Поле [грецькою го аґро́с] — це світ [грецькою го ко́смос]». За грецькою граматикою можна сказати і навпаки, що світ — це поле.

А що, коли підмет має означений артикль, а іменна частина присудка — ні, як в Івана 1:1? Згадуючи про цей вірш, вчений Джеймс Х’юветт зауважує: «У такій граматичній конструкції підмет і присудок не є рівнозначними, ідентичними, тотожними тощо».

Для унаочнення Х’юветт використовує 1 Івана 1:5. Там написано: «Бог є світло». У грецькому тексті слово «Бог» передано як го тео́с, тобто з означеним артиклем, а слово «світло» — як фос, без означеного артикля. Х’юветт зазначає: «Про Бога завжди можна сказати, що Він є світлом, але не завжди можна сказати, що світло є Богом». Подібні приклади містяться в Івана 4:24 («Бог є Дух») та 1 Івана 4:16 («Бог є любов»). У тих віршах підмети мають означений артикль, а от присудки, виражені іменниками «Дух» і «любов»,— ні. У цьому випадку підмети і присудки не взаємозамінні, адже не можна сказати, що «Дух є Богом» або що «любов є Богом».

Багато перекладачів Біблії та знавців давньогрецької мови визнають, що в Івана 1:1 говориться не про те, ким є «Слово», а про те, яким воно є. Перекладач Біблії Вільям Барклей каже: «Оскільки [апостол Іван] не поставив означеного артикля перед словом тео́с, воно стало описовим... тут Іван не вказує на те, що Слово є Богом. Він не говорить, що Ісус — Бог». Подібну думку висловив релігієзнавець Джейсон Бедун: «Згідно з граматикою давньогрецької мови, якщо в реченні на зразок Івана 1:1в перед словом тео́с не поставити означеного артикля, читач зрозуміє, що йдеться про будь-якого бога взагалі... Без цього артикля тео́с значно відрізняється від го тео́с, яке вжито з означеним артиклем... В Івана 1:1 Слово є не Всевишнім Богом, а одним з богів, тобто богоподібною істотою». А теолог Джозеф Теєр, який працював над «Американським стандартним перекладом» Біблії, сказав: «Логос [або Слово] був божественним, а не самим Божеством».

Невже питання, ким є Бог, має бути «надзвичайно глибокою таємницею»? Ісус так не вважав. У молитві до Бога Ісус чітко показав, що він та його небесний Батько — різні особи. Ісус молився: «Щоб отримати вічне життя, потрібно пізнавати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа» (Івана 17:3). Якщо ми віримо Ісусу і розуміємо це просте біблійне вчення, то будемо з повагою ставитись до Ісуса як до Божого Сина. Ми також будемо поклонятись Єгові як «єдиному правдивому Богові».