Я відчула на собі милість і турботу Єгови
Життєпис
Я відчула на собі милість і турботу Єгови
РОЗПОВІЛА ФЕЙ КІНҐ
Мої батьки були хороші, але, як і багато інших людей, зовсім не любили релігії. Мама не раз казала: «Бог повинен бути, бо хто ж тоді створив квітки і дерева?» Однак далі цього справа не йшла.
БАТЬКО помер у 1939 році, коли мені було 11 років. Ми жили з мамою в Стокпорті, південному передмісті Манчестера (Англія). Мені завжди хотілося знати про Творця більше, я поважала Біблію, хоча зовсім не була обізнана з нею. Отже я почала ходити в англіканську церкву, щоб дізнатися, чого там вчать.
Релігійні служби не справили на мене особливого враження, але коли читали Євангеліє, Ісусові слова переконали мене в тому, що у Біблії правда. Оглядаючись на той час, дивуюсь, чому не читала Біблію сама. Навіть пізніше, коли друг нашої сім’ї подарував мені «Новий Заповіт» у сучасному перекладі, я так і не взялася за нього.
Початок війни в Кореї 1950 року змусив мене задуматись: чи не розростеться цей конфлікт за зразком Другої світової війни? І якщо почнеться світова війна, як мені виконувати наказ Ісуса любити ворогів? Чи зможу я просто дивитись, як мою країну завойовують, і нічого не робити, щоб зупинити загарбників? Тоді я нехтувала б своїм обов’язком.
Я заплуталась у цьому всьому. Проте в мене залишилася впевненість у тому, що Біблія містить відповіді на ці запитання, просто я не знаю, як їх знайти.Пошуки правди в Австралії
У 1954 році ми з мамою переїхали в Австралію, де жила моя сестра Джін. Через кілька років Джін якось сказала мені, що, знаючи про моє зацікавлення Біблією і те, що я ходила до церкви, вона попросила зайти до мене Свідків Єгови. Крім того, Джін хотіла знати мою думку про Свідків. «Не знаю, чи їхні пояснення правильні,— довірилась вона мені,— але принаймні вони дають пояснення, а це більше, ніж роблять церкви».
До мене прийшли Білл і Лінда Шнайдер — дуже приємне подружжя. Обом було під сімдесят, і вони вже багато років служили Єгові. Вони працювали на радіостанції Свідків Єгови в Аделаїді, а коли під час Другої світової війни в Австралії заборонили проповідування, Білл і Лінда стали повночасними благовісниками. Хоч Білл і Лінда дуже мені допомагали, я продовжувала вивчати різні релігії.
Одного разу колега по роботі запросив мене на зустріч з євангелістом Біллі Гремом. Після зустрічі кілька чоловік залишилось, бо він запропонував відповісти на запитання. Я запитала про те, що й досі мене турбувало: «Як людина може бути християнином і любити своїх ворогів, якщо йде на війну і вбиває?» Всі присутні жваво підтримали мене. Очевидно, це питання їх теж турбувало! За хвилину Грем сказав: «Я не знаю, як відповісти на це запитання. Я ще думаю над ним».
А тим часом я далі вивчала Біблію з Біллом і Ліндою, а у вересні 1958 року охрестилась. Я хотіла наслідувати приклад своїх вчителів, тому в серпні наступного року стала піонером, тобто повночасним благовісником. Через вісім місяців мені запропонували поповнити лави спеціальних піонерів. Багато радості мені принесло те, що моя сестра Джін також успішно навчалась, а потім охрестилась.
Відчиняються двері для служіння
Я служила в одному із сіднейських зборів і проводила декілька домашніх біблійних вивчень. Якось я зустріла колишнього церковнослужителя англіканської церкви і запитала, що́ у церкві говорять про кінець світу. Виявилось, що він навчав у церкві протягом 50 років. Я була вражена його відповіддю: «Мені б дослідити це питання, адже я не знаю Біблію так добре, як Свідки Єгови».
Невдовзі виникла потреба у добровольцях для служіння в Пакистані. Я подала заяву, не знаючи, що туди посилали тільки неодружених братів і подружні пари. Очевидно, моя заява потрапила в головне управління в Брукліні, і тому невдовзі прийшов лист, у якому мені пропонували поїхати в Бомбей (тепер Мумбай) в Індії. Це було 1962 року. Я погодилася і прожила в Бомбеї 18 місяців, а потім переїхала в місто Аллахабад.
Через якийсь час я взялася за вивчення гінді. Слова у цій мові переважно як пишуться, так і читаються, отже засвоїти її було не важко. Однак часто люди просили мене говорити англійською
і не битися над їхньою мовою. Звичайно, це засмучувало. Проте у цій країні було багато цікавого, і труднощі спонукували до діяльності. Крім того, я з радістю спілкувалась зі Свідками з Австралії.В юності я думала про те, щоб вийти заміж, але коли охрестилась, то була настільки зайнята служінням Єгові, що навіть і не думала про одруження. Тепер я знову відчула, що потребую близького товариша. Звичайно, я не хотіла припиняти свого служіння за кордоном, тому помолилась Єгові і більше вже не думала про це.
Несподіване благословення
У той час за роботою в індійському філіалі наглядав Едвін Скіннер. Він 1946 року вчився у восьмому класі біблійної школи «Ґілеад». Серед багатьох вірних братів у цьому класі були Гарольд Кінґ і Стенлі Джонс, які отримали призначення в Китай *. У 1958 році Гарольда і Стенлі посадили в одиночні камери за те, що вони проповідували в Шанхаї. Коли Гарольда 1963 року звільнили, Едвін написав до нього листа. Гарольд відповів, повернувшись до Гонконгу після подорожі в США і Великобританію, та згадав у своєму листі, що хотів би одружитися. Він написав, що молився про це у в’язниці, і запитував Едвіна, чи знає він сестру, яка була б йому хорошою дружиною.
В Індії більшість шлюбів влаштовується через знайомих і родичів, тому до Едвіна постійно зверталися за рекомендаціями щодо шлюбів, але він ніколи не відповідав на такі прохання. Едвін передав Гарольдів лист Рут Мак-Кей, чоловік якої, Гомер, служив роз’їзним наглядачем. Зрештою Рут написала до мене про те, що місіонер, який вже багато років у правді, шукає собі дружину. Рут запитала, чи хотіла б я написати йому. Вона не писала, хто цей брат, і не додала більше жодних відомостей про нього.
Ніхто, звичайно, крім Єгови, не знав, що я молилась про товариша, і спершу я хотіла відкинути пропозицію. Однак чим більше я думала про цю справу, тим більше схилялась до висновку, що Єгова рідко коли відповідає на наші молитви таким чином, як ми очікуємо. Отже, я відписала Рут і повідомила, що, коли це не буде накладати на мене якихось зобов’язань, брат може написати знову. Другий лист Гарольд Кінґ написав мені.
Після звільнення Гарольда з китайської в’язниці на сторінках багатьох газет і журналів з’являлися його портрети і статті про нього. Тоді він уже був добре відомий у світі, але мене вразило не це, а історія його вірного теократичного служіння. Ми листувалися протягом п’яти місяців, а потім я поїхала в Гонконг. Ми одружилися 5 жовтня 1965 року.
І Гарольд, і я хотіли створити сім’ю та залишитись у повночасному служінні, і з віком потреба в близькому товариші була дедалі більшою. Я полюбила Гарольда і, дивлячись, як люб’язно й тактовно він ставиться до людей, як вирішує проблеми, котрі виникали під час служіння, я стала глибоко поважати його. Ми прожили разом 27 щасливих років і мали багато благословень від Єгови.
Китайці — вельми працьовиті люди, вони мені дуже подобаються. У Гонконгу говорять на кантонському діалекті китайської мови, якому властиві складніші, ніж у мандаринській китайській мові, зміни інтонації. Тому кантонський діалект досить важко опанувати. Ми з Гарольдом почали спільне життя у місіонерському домі при філіалі Свідків Єгови,
а потім служили в інших частинах країни. Ми були дуже щасливі. Але 1976 року виникла серйозна проблема з моїм здоров’ям.Перемагаємо хворобу
Протягом кількох місяців я страждала на кровотечу, і в результаті у мене різко впав рівень гемоглобіну. Потрібна була операція, але лікарі сказали, що не візьмуться за неї без застосування крові, оскільки я помру від крововтрати. Одного дня, коли лікарі обговорювали мою справу, медсестри намагалися вмовити мене змінити рішення, кажучи, що я не маю права губити своє життя. На цей день у лікарні було заплановано 12 операцій, і 10 з них — аборти. Однак я не помітила, щоб хтось вмовляв вагітних жінок не губити життя дітей.
Урешті-решт Гарольд написав листа, в якому звільняв лікарню од відповідальності за мою смерть, і лікарі погодились провести потрібну операцію. Мене привезли в операційну палату і підготували до анестезії. Але в останній момент анестезіолог відмовився розпочати операцію, і мене виписали з лікарні.
Тоді ми пішли на консультацію до незалежного гінеколога. Побачивши, наскільки серйозний мій стан, він запропонував зробити операцію за невелику плату, якщо ми не скажемо нікому, скільки заплатили. Операція була вдалою і без переливання крові. У всій цій ситуації ми з Гарольдом ясно бачили милість і турботу Єгови.
У 1992 році Гарольд смертельно захворів. Ми переїхали у філіал, і там брати ніжно нами опікувалися. Мій коханий чоловік закінчив земний шлях 1993 року у віці 81 року.
Повертаюсь до Англії
Я тішилась тим, що належала до родини Бетелю в Гонконгу, але мені було дедалі важче переносити спекотливий і вологий клімат. Несподівано надійшов лист з головного управління в Брукліні, в якому мене запитували, чи з огляду на стан здоров’я я не хочу переїхати в інший філіал. У 2000 році я переїхала до Англії і стала членом бетелівської родини в Лондоні. Який же вияв любові! Мене тепло прийняли. Тепер я з великим задоволенням виконую різні призначення, у тому числі працюю в бетелівській бібліотеці, яка містить 2000 книг.
Крім того, я відвідую китайський збір, який проводить свої зустрічі в Лондоні. Однак тут відбулися зміни. Тепер більшість емігрантів приїжджає не з Гонконгу, а зі всього Китаю. Вони розмовляють на мандаринському діалекті китайської мови, і це для мене нова трудність у проповідуванні. По всій країні проходить багато цікавих біблійних вивчень з китайськими аспірантами. Вони старанні і цінують біблійну правду, якої навчаються. Допомагати їм — велика радість.
У своєму затишному новому домі я часто роздумую про своє щасливе життя і не перестаю дивуватися милості Єгови. Її можна побачити в усьому, що пов’язане з його наміром. Не можна не помітити, що Єгова піклується про кожного свого служителя зокрема. У мене багато причин бути вдячною йому за ніжну турботу (1 Петра 5:6, 7).
[Примітка]
^ абз. 19 Життєписи цих місіонерів надруковані у «Вартовій башті» за 15 липня 1963 року, сторінки 437—442 (англ.) і за 15 грудня 1965 року, сторінки 756—767 (англ.).
[Ілюстрація на сторінці 24]
Коли я служила в Індії.
[Ілюстрації на сторінці 25]
Гарольд Кінґ 1963 року і в період служіння в Китаї у 1950-х роках.
[Ілюстрації на сторінці 26]
День нашого весілля в Гонконгу, 5 жовтня 1965 року.
[Ілюстрація на сторінці 26]
Серед членів родини Бетелю в Гонконгу. Всередині — подружжя Ліанг, праворуч — Ганнавей.