«ЛОСЬ вирізняється своїм гротескним виглядом та незграбністю. Чому в нього така висока холка? І чому така довга морда?» Саме таким здавався лось письменнику XIX століття Генрі Дейвіду Торо. І не лише йому. Комічний вигляд цієї тварини-самітника і той факт, що її рідко побачиш у дикій природі, породили уявлення, ніби лось є незграбним та некмітливим. Чи це правда? Учені з Євразії та Північної Америки дізналися чимало цікавого про цю незвичайну тварину.

Лось — справжній велетень. Через свої довгі ноги цей «лісовий володар» здається неповоротким. А втім, саме ними він здатен відбитися від цілої зграї вовків. Лосі вчаться плавати вже в перші дні після народження. Вони можуть пропливати багато кілометрів і в пошуках водних рослин пірнати на глибину близько шести метрів.

Лосі можуть рухати своїми очима так, що, не повертаючи голови, помічають рух будь-яких об’єктів позаду себе. Інший дивовижний орган лосів — їхній ніс. Лось має унікальну здатність надзвичайно точно визначати розташування предметів у просторі. На думку дослідників, у цьому йому допомагають ніздрі, які посаджені далеко одна від одної. Слух — ще один інструмент в арсеналі органів чуття цієї тварини. Лось може повертати вуха у всіх напрямках і вловлювати  звуки, що їх видають інші лосі, навіть за три кілометри.

«Неймовірно кумедні» лосенята, як їх описав один автор, дуже допитливі і безтурботні. Мами ніжно піклуються про своїх малят та віддано їх захищають. Самки нападатимуть на кожного, хто полюватиме на їхнє дитя, хоч би хто це був — вовк, ведмідь чи людина. Зрештою, коли минає близько року після народження лосеняти і самка знову вагітніє, вона відганяє річне лосеня від себе. Відтак молода тварина починає самостійне життя.

Завдяки чому лосям, чий раціон складається лише з рослин, вдається пережити холодні зими? Частково завдяки тому, що вони відгодовуються у теплий період. Лосі щодня з’їдають до 23 кілограмів зеленого корму, який дістають навіть на висоті трьох метрів над землею або ж з-під води. Оскільки лось має чотирикамерний шлунок, його організм засвоює з перетравленої їжі максимальну кількість поживних речовин і накопичує жир. А втім, зимою лось стикається також з іншими труднощами.

Цій тварині доводиться зносити лютий холод і ходити по глибокому снігу. Взимку лосі ведуть спокійне життя, щоб якомога менше рухатись та зберігати тепло. Також їм стає у пригоді добротна шуба. Через глибокий сніг лосям важко тікати від вовків. Однак ще більшу небезпеку для цих тварин становлять люди, особливо мисливці й водії.

Лосі дуже люблять насичену поживними речовинами сіль, якою посипають багато автострад на півночі, щоб розтопився сніг. Оскільки лосі мають темне хутро і часто переходять дорогу в сутінках, водії не завжди вчасно помічають тварин. Нерідко внаслідок зіткнення гинуть і люди, і лосі.

Дехто спостерігав, як лосі грайливо накидалися на морські хвилі або ніжилися у воді гарячих джерел. У період парування можна побачити вияви ласки між самкою і самцем. Дуже зворушує відданість матері до свого маляти. Нерідко лосенята, яких вигодовувала людина, прив’язувалися до свого господаря, наче до матері. Ось що зауважує д-р Валеріус Гайст: «Ця дивна тварина з недоладною мордою буває дуже кмітливою, ніжною і безмежно відданою».

Однак слід бути обережним, адже лосі надзвичайно сильні дикі тварини. Якщо на природі вам доведеться побачити лося, не підходьте до нього надто близько, особливо коли поряд лосенята. Та навіть на відстані ви отримаєте багато задоволення, спостерігаючи за цим чудернацьким лісовим велетнем.