Ближче знайомство з Марсом

У СЕРПНІ 2003 року Марс перебував за 56 мільйонів кілометрів від Землі, що в масштабах Всесвіту є зовсім мізерною відстанню. То була найменша віддаль між Марсом і Землею за останні 60 тисяч років. Для всіх, хто цікавиться астрономією, це стало визначною подією.

На початок 2004 року дослідженням Марса займалось чимало космічних літальних апаратів. Деякі з них працювали на поверхні цієї червоної планети, інші — на її орбіті. Що ж нового довідались люди про нашого сусіда у Сонячній системі?

Дослідження червоної планети

Орбітальний апарат «Марс Ґлобал Сервейєр» наблизився до Марса 1997 року. Він дослідив, що в минулому Марс мав сильне магнітне поле. Крім того, апарат склав докладну топографічну карту планети. Виявилось, що різниця висоти між найнижчою та найвищою точкою поверхні становить 29 кілометрів, тоді як на Землі цей перепад становить 19 кілометрів *.

Найнижча западина на Марсі розташована в так званому басейні Еллади. Вона утворилась, очевидно, від падіння величезного астероїда. Найвища точка Марса — це вершина грандіозного вулкана Олімп, який здіймається аж на 21 кілометр. Фотокамера орбітального апарата сфотографувала велетенські валуни діаметром понад 18 метрів, а також розлогі піщані дюни і нещодавно утворені глибокі яри. З допомогою спеціального приладу вдалося встановити, що більшість каміння на поверхні планети вулканічного походження.

У листопаді 2006 року зв’язок з апаратом «Марс Ґлобал Сервейєр» було втрачено. Але дослідження червоної планети продовжили три інші апарати: «Марс Одіссей», «Марс Експресс» та «Марс Реконнейссенс Орбітер» *. Послуговуючись чутливими фотокамерами і датчиками, вони вивчають марсіанську атмосферу та навколопланетний простір. Їм навіть вдалось дослідити та створити карту крижаного покриву північного полюса планети.

Цю кригу досліджує апарат «Фенікс Марс лендер», який успішно сів на червону планету 25 травня 2008 року. Апарат оснащений найновішим обладнанням для дослідження складу атмосфери і багаторічної мерзлоти в полярному регіоні. Вчені сподіваються знайти в замерзлому ґрунті Марса докази існування мікроорганізмів, хоча пошуки життя або сприятливих для цього умов почались дещо раніше.

Марсоходи «Спірит» і «Оппортюніті»

Два дослідницькі марсоходи «Спірит» і «Оппортюніті» прибули на червону планету в січні 2004 року. Місця, де мали проходити дослідження, були ретельно вибрані після опрацювання даних з попередніх польотів. Ці марсоходи за розміром, як карт — гоночний мікролітражний автомобіль. Від перегрівання в марсіанській атмосфері їх захищали спеціальні покриття, а м’яку посадку забезпечили парашути і гальмівні реактивні двигуни. Крім того, з усіх боків були прикріплені повітряні подушки, які зм’якшили удар об поверхню. У 1997 році подібну систему використовували при посадці на Марс їхнього меншого попередника «Марс Патфайндер» *.

Площа цілого Марса приблизно така ж, як площа суходолу Землі. Тому роботизовані апарати мають багато місця для досліджень. Марсохід «Оппортюніті» працює на плато Меридіані Планум. Це давнє плоскогір’я всіяне  каменями з великим вмістом гематиту, тобто червоного залізняка. На іншому боці Марса апарат «Спірит» обстежує глибини гігантського кратера Гусев, у якому, на думку вчених, може бути давнє озеро. Як сказано в інформаційному бюлетені НАСА, ці апарати мають допомогти науковцям «дослідити геологічну історію місцевості, яка в минулому могла бути вологою та придатною для життя».

«Геологи» на Марсі

«Спірит» прибув на Марс 4 січня 2004 року. Він сів у пустинній місцевості, всіяній камінням та неглибокими западинами. Марсохід,  подібно до геолога, досліджував територію — брав проби ґрунту і каміння, вивчав форми рельєфу. Науковці, котрі стежили за роботою «Спірита», переконані, що камені в тій місцевості — це залишки вулканічної діяльності, а заглиблення в ґрунті утворились унаслідок падіння метеоритів. Після праці на місці посадки «Спірит» проїхав 2,6 кілометра до групи невеликих пагорбів. Там він виявив незвичні кам’яні утвори та крихкі кам’янисті плити, можливо, вулканічного походження.

Апарат «Оппортюніті», пролетівши 456 мільйонів кілометрів, досяг червоної планети 25 січня 2004 року. Він опустився на поверхню лише в 25 кілометрах від планованого місця посадки. Всюдихід, захищений повітряними подушками, після удару об поверхню рівнинного плато Меридіані зробив кілька підскоків і закотився в невеличкий кратер. Науковці прирівняли таку посадку до надзвичайно влучного удару в «міжпланетній грі в гольф».

«Оппортюніті» дослідив кілька кратерів, у яких знайшов шари каміння з вкрапленнями невеличких багатих на гематит кульок, які назвали «чорницею». І, хоча кульки не зовсім темно-сині, все ж своїм сірим забарвленням вони різко контрастують з довколишнім червонуватим ґрунтом і камінням. Деякі кам’яні нашарування формою нагадують річкові піщані відклади. Тому дехто вважає, що такі утворення і наявність у каменях хлору та брому свідчать про те, що колись тут текли солоні води.

Ще більше про поверхню Марса, особливо про полярні регіони, вчені довідались від апарата «Фенікс Марс лендер». Механічною рукою з ковшем він зачерпнув трохи ґрунту і льоду та взяв їх у свою «лабораторію» для аналізу. Проте, як пояснив часопис «Наука», працювати «Фенікс» буде недовго. Адже через кілька місяців марсіанська зима вкриє його «щільним покривалом інею з діоксиду вуглецю».

Нині вчені здатні досліджувати планети, що за мільйони кілометрів від нас. Це показує, чого можуть досягнути люди, якщо злагоджено працюють заради гідної мети. Останні дослідження Марса також свідчать про те, наскільки винахідливою може бути людина. Варто пам’ятати, що усі наукові дослідження, у тому числі і космосу, можливі завдяки існуванню незмінних і надійних законів фізики, які діють у Всесвіті. Такі закони не виникли самі по собі. Їх встановив Творець Усесвіту, Бог Єгова.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 16]

ЧИ ІСНУЄ ЖИТТЯ НА МАРСІ?

Астрономи Вільям Гершель (XVIII ст.) та Персіваль Ловелл (XIX ст.) висунули припущення, що на Марсі є розумне життя. Це припущення, здавалося, підтверджувала Дарвінова теорія еволюції. Але воно виявилось безпідставним. Космічні апарати дослідили, що поверхня червоної планети — це пустка, а її розріджена атмосфера складається переважно з вуглекислого газу. Спускний апарат «Вікінг-1» 1976 року передав на Землю докази того, що на поверхні Марса немає ніякого життя *.

Все ж науковці не перестають шукати ознаки життя, і в цьому їм мав допомогти «Фенікс Марс лендер». Оскільки деякі мікроби на землі здатні вижити у найнесприяливіших умовах, вважається, ніби в певних регіонах Марса можуть існувати найпростіші організми. Космічний апарат «Бігл-2», прикріплений до «Марс Експресса», був оснащений апаратурою для пошуків у ґрунті органічних речовин. Наприкінці 2003 року «Бігл-2» мав сісти на поверхню Марса, однак йому цього не вдалося зробити. Наступного року вчені виявили в марсіанській атмосфері сліди метану. Це розпалило дискусії про те, якого походження метан — вулканічного чи біологічного.

Але чи взагалі життя може зародитись саме по собі на Марсі або деінде? Біблія містить чітку відповідь: «В Тебе [в Бога] джерело життя» (Псалом 36:10). Життя походить лише від життя, першоджерелом якого є наш Творець, Бог Єгова (Дії 17:25).

[Примітка]

[Відомості про джерело]

NASA/JPL/Cornell

[Ілюстрація на сторінці 15]

Механічна рука «Фенікс Марс лендера» з ковшем, зондом і фотокамерою

[Ілюстрація на сторінці 15]

Фотографія марсіанських «чорниць» (кольори підсилено)

[Ілюстрація на сторінці 15]

Згаслий вулкан Олімп заввишки 21 кілометр

[Ілюстрація на сторінці 15]

«Спірит» свердлив каміння і робив на них подряпини

[Відомості про ілюстрації, сторінка 15]

Top left: NASA/JPL-Caltech/University of Arizona/Texas A&M University; top right: NASA/JPL/Malin Space Science Systems; bottom left and right: NASA/JPL/Cornell