Чому ми боїмося смерті?

«Смерть — це найжахливіше з усього, що може статися, адже смерть — це кінець» (Аристотель).

ЗНАЙОМІ вважали її побожною жінкою, яка має справжню віру. Дехто навіть називав її «стовпом своєї церкви». Вона була навчена, що смерть — це не кінець існування, а перехід до потойбічного життя. Все ж, коли жінка опинилась перед лицем смерті, її охопив страх. Борячись із сумнівами, вона звернулась до своєї духовної наставниці: «Існує так багато [вірувань про те, що стається після смерті]. Звідки ти знаєш, яке з них правдиве?»

Практично кожній релігії і культурі притаманне поняття про життя після смерті. Водночас багато людей сумнівається, що після смерті вони десь існуватимуть. А що думаєте ви? Чи вас вчили, що після смерті життя продовжується? Чи ви вірите в це? Чи лякає вас думка про смерть?

Страх перед небуттям

За останні десятиліття з’явилось чимало книжок і наукових статей на тему смерті та страху перед нею. Все-таки багато людей воліє не думати про смерть, хоча до цього рано чи пізно змушує реальність. Сьогодні будь-хто може легко втратити своє життя. Щодня в середньому помирає більше 160 000 осіб. Усі ми, без винятку, підвладні смерті, і ця думка лякає багатьох людей.

Фахівці поділяють страх перед смертю на різні категорії. Це може бути страх перед болем, страх перед невідомим, страх втратити близьку людину чи своєю смертю завдати горя рідним.

Найбільш поширеним з усіх страхів є страх перед небуттям. Хоч би які релігійні погляди мали люди, сама думка про те, що смерть — це остаточний кінець життя, жахає багатьох. А наука, яка тепер може пояснити більшість функцій людського тіла, лише підживлює такі страхи. Адже досі жоден біолог, фізик чи хімік не знайшов ніяких ознак існування невидимої субстанції, котра могла б пережити смерть тіла. Тому науковці описують смерть як звичайний біологічний процес.

 Тож не дивно, що чимало людей, які говорять, ніби вірять у життя після смерті, сумніваються в цьому і бояться небуття. Цікаво, що у своїх книгах стародавній цар Соломон описує смерть як остаточний кінець існування. У декого це викликає страх.

Чи ми просто вернемося «до пороху»?

У книзі Екклезіяста Соломон 3000 років тому написав: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм,— бо забута і пам’ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже». Потім він додав: «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екклезіяста 9:5, 6, 10).

Соломон сказав, що «доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті... Нема над твариною вищости людям... Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху» (Екклезіяста 3:19, 20).

Хоча ці слова записав Соломон, вони були натхнені Богом і стали частиною Його писаного Слова, Біблії. Ані в цих віршах, ані в жодних інших уривках Святого Письма ви не знайдете підтвердження погляду, що після смерті якась частина людини продовжує десь існувати в іншій формі (Буття 2:7; 3:19; Єзекіїля 18:4). Чи означає це, що Бог хоче, аби ми поверталися «до пороху», тобто йшли в небуття? Зовсім ні!

Біблія не вчить, що якась субстанція в людині продовжує існувати після смерті. Але вона чітко говорить, що в тих, хто помер є майбутнє. З наступної статті ви дізнаєтесь, чому не потрібно боятися смерті як остаточного кінця життя.

[Рамка на сторінці 3]

ВОРОГ, ВІД ЯКОГО НЕ ВТЕЧЕШ

Смерть називають ворогом людини. Так воно і є. Докази цього не потрібно довго шукати. Згідно з одним дослідженням, щороку помирає близько 59 мільйонів людей — в середньому одна людина кожні 2 секунди. Як смерть збирає свої жертви?

▪ Кожні 102 секунди хтось гине внаслідок воєнних дій.

▪ Кожну 61 секунду когось вбивають.

▪ Кожні 39 секунд хтось вчиняє самогубство.

▪ Кожні 26 секунд хтось гине внаслідок аварії.

▪ Кожні 3 секунди хтось помирає від голоду чи інших причин, пов’язаних з ним.

▪ Кожні 3 секунди помирає одна дитина віком до п’яти років.

[Рамка на сторінці 4]

МАРНИЙ ПОШУК

9 листопада 1949 року 70-річний Джеймс Кідд, гірник, який займався видобутком міді, зник у горах Арізони (США). Кілька років по тому, після офіційного оголошення про його смерть, було знайдено написаний олівцем заповіт, його заощадження та цінні папери вартістю в сотні тисяч доларів. Кідд заповів, аби його гроші використали на пошук «наукових доказів того, що в людському тілі є душа і що вона переживає смерть людини».

Незабаром понад 100 охочих дослідників і науковців подали свої заявки на ці кошти. Після кількох місяців судових слухань винесли рішення про призначення грошей двом поважаним дослідницьким організаціям, хоча претендентів довести існування невидимої душі було значно більше. І хоч минуло більше півстоліття, їм так і не вдалося знайти «наукові докази того, що в людському тілі є душа, яка переживає смерть людини».