Я обрала правильний життєвий шлях

Розповіла Соня Акунья Квеведо

Я була звичайним працівником банку. Несподівано начальник запропонував мені престижну і більш оплачувану посаду. Незадовго перед тим я також отримала запрошення служити піонером в одному з віддалених зборів. З того часу минуло 32 роки, і я знаю, що зробила мудрий вибір.

МОЯ мама була католичкою, однак сумнівалася у деяких вченнях своєї церкви. Наприклад, вона не могла зрозуміти, чому слід поклонятись образам, адже вони — витвір людських рук. У пошуках правди мама побувала в різних церквах, але так і не знайшла відповіді на свої запитання.

Одного дня, коли мама відпочивала на подвір’ї біля нашого будинку в Тукстлі (Мексика), до неї підійшов Свідок Єгови. Маму вразило те, що чоловік на основі Біблії легко відповів на її запитання, тож вона погодилася зустрітися з ним ще раз. Коли він знову прийшов, мама чекала на нього не сама: на її прохання до нас завітали також адвентистський пастор, католицький священик і проповідник назорейської церкви. Вона підняла запитання стосовно суботи, і лише Свідок дав їй вичерпну відповідь. До того ж тільки він мав з собою Біблію. Мама погодилась на біблійне вивчення. Через півроку вона охрестилася і стала Свідком Єгови. Це було 1956-го; тоді я мала вісім років.

Татові побоювання

Тато не забороняв мамі вивчати Біблію. Проте коли мама почала відвідувати християнські зібрання і навчати правди нас, чотирьох дітей (двох хлопців і двох дівчат), він знищив всю біблійну літературу. Тато був переконаний, що нас обманюють. Батько навіть використовував католицьку Біблію, намагаючись довести, що Свідки фальшиво вставили Боже ім’я, Єгова, у своєму перекладі. Та коли мама показала це ім’я у його ж Біблії, він був дуже здивований і його ставлення до Свідків почало потрохи змінюватись (Псалом 83:19).

У Мексиці день п’ятнадцятиріччя дівчини вважається особливою подією. Та оскільки святкування дня народження має небіблійні корені, я перестала його відзначати *. Але тато дуже хотів зробити для мене щось особливе. Добре все обміркувавши, я сказала: «Якщо ти підеш зі мною на наступний конгрес Свідків Єгови, це буде для мене найліпшим подарунком». Він погодився, відтак його інтерес до Біблії зріс.

Якось увечері після сильної бурі батька вдарило струмом від оголеного проводу. Коли тато лежав у лікарні, місцеві Свідки доглядали його 24 години на добу. Це був незабутній вияв християнської любові. Згодом тато почав проповідувати і присвятив своє життя Єгові. На жаль, 30 вересня 1975 року, за місяць до хрещення, він помер. Як же сильно ми чекаємо воскресіння, щоб знову його обійняти! (Дії 24:15).

Благотворний вплив сестри

Моя сестра Кармен завжди високо цінувала повночасне служіння. Вона охрестилась 1967 року і невдовзі після свого хрещення розпочала стале піонерське служіння, проповідуючи приблизно 100 годин щомісяця. З часом Кармен переїхала в місто Толука, що в центральній Мексиці. А я  влаштувалась на роботу в банк і 18 липня 1970 року охрестилась.

Цей вид служіння приносив Кармен велику радість. Тож вона не раз заохочувала мене приїхати в Толуку і приєднатись до неї. Одного дня я згадала її пропозицію, коли слухала публічну промову. У ній говорилося, що послідовники Ісуса мусять використовувати свої духовні скарби для прославлення Бога (Матвія 25:14—30). Я спитала себе: «Чи повністю я використовую свої духовні скарби?» Такі роздуми запалили в мені бажання робити для Єгови більше.

Повстаю перед вибором

У 1974 році я зголосилася служити піонером в території, де існувала більша потреба. Незабаром мені на роботу зателефонував старійшина з Толуки і запитав: «Чому ти ще вдома? Ми давно чекаємо на тебе». Як з’ясувалося, мене призначили спеціальним піонером в Толуку, проте лист з призначенням загубився на пошті. (Спеціальні піонери погоджуються служити повночасно там, куди їх направить організація Свідків Єгови).

Я відразу пішла до свого начальника і розповіла йому про своє рішення залишити роботу. «Соню, не спішіть,— сказав він, тримаючи в руках якийсь документ.— Щойно нам повідомили, що ви одна з семи жінок, яких обрали помічниками директора. Вперше в нашому банку на цю посаду призначили жінок. Ви ж не відмовитесь?» Як згадувалось на початку, таке підвищення означало престиж і високу зарплату. Все ж таки я відмовилась і сказала начальнику, що постановила збільшити своє служіння Богові. «Тоді бажаю успіху,— відповів він.— Але пам’ятайте, якщо ви шукатимете роботу, двері нашого банку завжди відчинені для вас». Через два дні я була в Толуці.

Служіння спеціальним піонером у Мексиці

Коли я приїхала в Толуку, Кармен вже два роки служила спеціальним піонером. Ми дуже тішилися, що знову будемо разом. Але це тривало недовго. Через три місяці мама потрапила в аварію і потребувала постійного догляду. Порадившись з братами з філіалу, ми вирішили, що Кармен повернеться додому піклуватись про маму. Вона робила це протягом 17 років. Увесь той час Кармен служила сталим піонером. Щоб не залишати маму саму, сестра запрошувала зацікавлених, з якими вивчала Біблію, до себе додому.

У 1976 році мене призначили служити в Текамачалько — місто разючих контрастів. В одній його частині мешкали вбогі, а в іншій — багаті люди. Я розпочала біблійне вивчення з літньою жінкою, яка ніколи не була одружена і жила разом зі своїм заможним братом. Коли вона сказала брату, що хоче стати Свідком, він пригрозив вигнати її з дому. А втім, ця смиренна жінка не злякалась. Після того як вона охрестилась, її брат виконав свою обіцянку, хоча його сестрі тоді вже було 86 років. Однак жінка цілковито довіряла Єгові, і він не залишив її. Про неї подбав християнський збір, і вона залишилась вірною аж до смерті.

Навчання в школі «Ґілеад» і призначення в Болівію

У Текамачалько я провела п’ять чудових років. Потім мене запросили відвідати додатковий курс школи «Ґілеад», що проходив у Мексиці. (В основному навчання проводилось у Нью-Йорку). Мама і сестра вмовляли мене прийняти запрошення, тож я поїхала до філіалу в Мехіко. Курс тривав десять тижнів і став найвизначнішою подією мого життя. Випуск нашого класу відбувся 1 лютого 1981 року. Мене разом з Енрікетою Аялою (тепер Фернандес) призначили в Ла-Пас (Болівія).

Коли ми прибули в Ла-Пас, братів, які нас мали зустріти, ще не було. Ми вирішили не гаяти часу і почали свідчити прямо в аеропорту. Минуло три години, але ми не нудьгували. Врешті приїхали брати з філіалу. Вони вибачились за запізнення, пояснивши, що через карнавал на дорогах утворились великі затори.

Проповідування в захмарних висотах

Ла-Пас лежить на висоті майже 3625 метрів над рівнем моря, тому здебільшого місто окутане густими хмарами. Через розріджене  повітря важко дихалось, і я дуже швидко втомлювалася, коли ходила в служіння. Мені знадобився рік, аби пристосуватись до нових умов. Але благословення Єгови набагато переважали фізичне недомагання. Якось зранку 1984 року я піднімалась стрімкою кам’янистою стежкою до будинку, який прилаштувався на самому вершечку гори. Ледь дихаючи, я постукала в двері. З будинку вийшла жінка. Ми мали гарну розмову, і я пообіцяла повернутись через кілька днів.

«Я сумніваюсь»,— сказала жінка. Та я прийшла. Жінка попросила мене вивчати Біблію з її дочкою. «Це обов’язок батьків,— відповіла я.— Однак якщо ви хочете, я вам допоможу в цьому». Вона погодилась. Але спочатку я запропонувала біблійне вивчення їй самій. І, оскільки жінка була неписьменною, ми спершу займалися по брошурці «Вчіться читати і писати» (опублікована Свідками Єгови).

Минув час, і в сім’ї вже було восьмеро дітей. Щоб допомогти мені вилізти на гору і дістатися до них додому, діти формували живий ланцюг. Зрештою ціла сім’я — батько, мати і всі діти — присвятили своє життя Єгові і охрестилися. Тепер троє дівчат служать піонерами, а один з хлопців — старійшиною. Батько, який помер 2000 року, був служителем збору. Моє серце переповнюють теплі почуття, коли думаю про цю чудову сім’ю і згадую про їхню вірність. Я вдячна Єгові, що він дозволив мені допомогти їм.

Знову разом!

Після смерті мами 1997 року Кармен знову запросили служити спеціальним піонером. У 1998 році її призначили в Кочабамбу (Болівія), де служила я. Через 18 років ми знову були разом. Кармен надали місіонерський статус. Нам дуже подобалось у Кочабамбі. Там настільки приємний клімат, що, як говорять місцеві жителі, звідти ніколи не відлітають ластівки. Нині ми служимо в Сукре (Болівія). У цьому гарному місті, що розкинулось у високогірній долині, проживає 200 000 людей. Через велику кількість католицьких храмів це місто колись називали Малим Ватиканом. Сьогодні ж у ньому налічується п’ять зборів Свідків Єгови.

Якщо порахувати проведені в піонерському служінні роки, то в сумі ми з Кармен прослужили понад 60. Ми радіємо, що мали змогу допомогти більше як 100 особам пізнати Єгову. Без сумніву, щиросерде служіння Єгові — це найліпший життєвий шлях! (Марка 12:30).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 15]

Щоб вивчати Біблію з цією сім’єю, мені доводилось дертися високо вгору.

[Ілюстрація на сторінці 15]

У служінні з Кармен (справа).