Старість — золота пора?

ЗВИЧАЙНИЙ зимовий ранок у місті Соуето (ПАР). Годинник показує пів на сьому. Евелін * час вставати. Але як вилізти з-під теплої ковдри, коли в домі немає опалення і холод проймає аж до кісток?

Вона важко підводиться й сідає. Потім поволі спускає додолу свої хворі, покручені артритом ноги. Евелін чекає, поки трохи вщухне біль у колінах, збирається з силами, встає та йде до ванни. Тримаючись за поперек, вона ледь переставляє ноги. Це сумне видовище нагадує поетичний опис літньої особи з давньої біблійної книги Екклезіяста (Екклезіяста 12:5).

«Яке ж досягнення!» — подумала Евелін. Вона не лише побачила ще один день, але й зуміла встати і сама дійти до ванни.

Проте фізична неміч — не єдина проблема Евелін. «Щось дивне відбувається з моєю пам’яттю»,— каже вона. Хоча в Евелін все ще гострий розум, вона не раз забуває, де поклала ключі. «Я часто молюся, аби не стратити розум, як це часто буває у стареньких»,— продовжує вона.

Раніше Евелін ніколи не думала про старість. Але час збіг надзвичайно швидко, і тепер немічне тіло постійно нагадує, що їй уже 74 роки.

Однак для літніх осіб, які живуть у достатках і яким не дошкуляють серйозні хвороби та стрес, похилий вік — золота пора. Вони, подібно до Авраама, досягають ‘щасливої старості, поживши досхочу’ (Буття 25:8, Хом.). Дехто ж вважає старість ‘злими днями й літами, про які говорять, що вони неприємні’ (Екклезіяста 12:1). Під час одного опитування багато людей песимістично висловлювались про літній вік, тож журнал «Ньюсуїк» назвав старість не золотою порою, а порою гірких розчарувань.

А що ви думаєте про старість? З якими труднощами стикаються літні особи? Чи можливо в такому віці зберігати ясний розум і душевний мир?

[Примітка]