Написано, що ми побачимось

Розповіла Розалія Філліпс

«На тебе чекає велика слава! Ти надзвичайно талановита!» Ці слова, сидячи за піаніно, промовляв до мене керівник нашого ансамблю перед самим моїм виходом на сцену. Я прийшла в цей ансамбль зовсім недавно. Четверо інших співаків з ансамблю подали мені сигнал про вихід. І ось я на сцені в червоному, розшитому блискітками платті. Я думала, що помру від хвилювання. Саме тут в одному з найвідоміших театрів Мехіко відбувся мій дебют, який став початком моєї кар’єри в шоу-бізнесі. Це був березень 1976 року, а через місяць мені виповнилося вісімнадцять.

МІЙ батько помер три роки до того, однак спогади про нього все ще зігрівали моє серце. Також він і далі залишався в серцях його шанувальників. Батько був відомим коміком, і чимало людей любили й захоплювались його талантом. Він знявся в понад 120 фільмах, і його творчість припала на період, який часто називають золотою ерою мексиканської кінематографії. Його ім’я Ґерман Валдес та назву фільму «Тін-Тан» можна було бачити на афішах по всій Центральній і Південній Америці, в іспаномовних територіях США та Європи. Навіть сьогодні, 30 років після його смерті, по телебаченню і далі часто показують фільми, у яких він знімався.

Тож шоу-бізнес не був для мене чимось новим. Ще змалечку пам’ятаю, як у нашому домі постійно збирались знаменитості. Моя мама та її сестри створили тріо «Лас Херманітас Хуліан» («Сестри Хуліана»). Мамин брат, Хуліо Хуліан, був відомим у Європі оперним тенором, а його дружина, іспанка Кончіта Домінґес, співала сопрано. Крім того, брати мого батька Мануель Валдес, на прізвисько «Локо» (навіжений), та Рамон Валдес, знаний як «Дон Рамон», були відомими комедійними акторами.

Знімальні майданчики, театральні сцени та студії звукозапису були для мене й мого брата Карлоса знайомими місцями, адже батько часто брав нас на зйомки. Саме завдяки цьому в нашій сім’ї збереглись теплі стосунки. Мене вражала відмінність між лицемірством і натягнутою атмосферою у світі кіно та злагодою й любов’ю, які панували в нас вдома! Батько залишився в моїй пам’яті як дуже сердечна людина, сповнена енергії та любові до життя. Він  був надзвичайно щедрим, іноді аж занадто. Батько навчав мене, що щастя не залежить від того, скільки ми маємо, а від того, скільки даємо.

Горе, яке спустошило моє життя

Десь під кінець 1971 року ми з братом почули від мами жахливу новину: батько хворий на невиліковну хворобу. Півтора року він приймав дуже сильні ліки, від яких невимовно страждав.

І досі пам’ятаю, як до нашого дому приїхала швидка допомога і мого батька забрали до лікарні. Я знала, що він вже ніколи не повернеться. Важко описати той біль, який я відчувала. Я вирішила, що, поки страждає він, страждатиму і я. Не раз я гасила цигарку в долоні й безупинно плакала. Двадцять дев’ятого червня 1973 року мій батько помер. Мене стали непокоїти запитання: «Чому така добра людина, яка дарувала іншим стільки радості, покинула нас? Де мій тато тепер? Чи він чує мене, коли я з ним розмовляю? Який зміст мого життя без батька?»

Кар’єра, в якій я не бачила змісту

Пройшов час. Мої емоційні рани трохи загоїлись, і я почала вчитися на дизайнера інтер’єру. Часом я була дуже бунтівною, тож покинула школу. Ми з мамою вирішили більше спілкуватися з людьми. Ми почали ходити на вечірки, де збирались різні знаменитості. Часто ті, хто нас запросив, під кінець вечірки просили: «Розалія, а тепер заспівай нам, будь ласка, якусь свою пісню». Їм подобався мій голос і те, з якими почуттями я співала. Не раз я чула, що успадкувала талант свого батька.

Якось на одній такій вечірці композитор і керівник групи Артуро Кастро почув, як я співаю, і запросив у свою групу. Спершу мені не сподобалась ця пропозиція. Хоча я любила музику і ще з 14 років грала на гітарі й писала музику, однак не хотіла бути професійною виконавицею. Але мама спонукала мене погодитись, адже нам потрібно було за щось жити. Отож зрештою я прийняла пропозицію. Так відбувся мій дебют, про який йшлося раніше.

На початку кар’єри мені подобалось мати стабільну роботу. Наша група їздила по Мексиці і давала концерти, бувало навіть двічі на вечір. Ми виступали в Гватемалі, Венесуелі, Нью-Йорку та Лас-Вегасі. Я була в цій групі протягом двох років. Потім мені випала нагода знятися в кіно. Я знялася в двох другорядних ролях та одній головній, за що отримала дві значні нагороди.

Одного разу мені зателефонували з провідної мексиканської телекомпанії. Вони запропонували мені підписати вигідний контракт на зйомки в серіалі разом з іншими відомими акторами, де я мала виконувати головну роль. Телесеріал мав називатися «Розалія». Це була чудова нагода зійти на вершину слави. Я заробляла б великі гроші, хоча й не працювала б постійно. Мені здавалося, що я не заслуговую цього, до того ж я боялася втратити свободу. Тому спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але згодом підписала контракт, з умовою, що паралельно навчатимусь на театральному факультеті в університеті. Все ж я не була щасливою. Мене непокоїло те, що іншим акторам роками не давали головну роль, а мені запропонували її лише тому, що я донька знаменитого «Тін-Тана».

Невдовзі почалася робота над фільмом. Спершу серіал озвучували. Я написала до нього пісні і музику. Потім я записувалась у відомій кіностудії в Лондоні. Пізніше я зіграла ролі у ще кількох фільмах та серіалах. Про мене почали писати в газетах, тож можна було сказати, що я сягнула вершини успіху. Однак мені чогось не вистачало. Я бачила, наскільки зарозумілими й нещирими були деякі актори, серед них панував дух суперництва і процвітала жахлива неморальність. Я втратила довір’я до людей.

Восени 1980 року на одну з вечірок, де зібралась наша родина, прийшов дядько Хуліо. Він багато говорив про обіцяний Богом рай і сказав, що вирішив піти з опери.  Дядько розповідав, що несправедливість та смуток назавжди зникнуть із землі і тут запанує любов. Також він сказав, що ім’я правдивого Бога — Єгова. А найбільше мене зворушила звістка про те, що в Раю воскреснуть наші померлі близькі. Можливість знову побачитись з татом дуже мені сподобалась. Я і далі сумувала за ним і потребувала його підтримки та любові. Як би я хотіла знову бути разом з ним! Але з іншого боку, я не могла в це повірити. Дядько Хуліо дав мені Біблію і запросив нас з мамою на конгрес Свідків Єгови, який мав відбутися через кілька тижнів. Ми сказали, що, можливо, прийдемо.

Я вирішила змінити своє життя

Одного вечора я лежала в ліжку, курила цигарку і читала Біблію, яку дав мені дядько. Прочитавши книгу Приповістей, я зрозуміла, що світло, розуміння та життя походять від Бога, а темнота, безладдя та смерть — з протилежного джерела. Того ж вечора я загасила свою цигарку і відтоді вже ніколи не курила. Я стала чекати, поки повернеться мама. Заливаючись слізьми, я благала її підтримати мене в дуже важливих рішеннях. Згодом я пішла до театру на репетицію. Я мала грати роль Корделії в трагедії Шекспіра «Король Лір». Я відмовилась від цієї ролі і розійшлася зі своїм хлопцем, який теж був відомим актором.

Однак я ще не служила Богові і тому не знала, як діяти далі. У мене почалася глибока депресія. Я молилась до Бога про допомогу, аби інші цінували мене за мою особистість, а не за вроджений талант чи знане ім’я. Я полишила багато своїх звичок і порвала з усіма приятелями.

Шлях до справжнього успіху

У збентеженні я пригадала, що дядько запрошував нас на конгрес. Я зателефонувала йому, і він забрав мене на стадіон. Те, що я там побачила, приємно вразило мене. Усі присутні були організованими, не вживали брудної мови, не курили і не намагалися справити враження один на одного. Те, що я почула з Біблії, нагадало мені інформацію з книжки «Чи Біблія є дійсно Божим Словом?» (англ.) *, яку я знайшла в себе вдома відразу після батькової смерті.

Саме в цей період мені запропонували зіграти головну роль ще в одній мелодрамі. Мені дуже сподобалась ця роль, адже вона не розходилася з Божими принципами, про які я дізналась на конгресі. Тож я погодилася. З іншого боку, в мене постійно крутилася в голові думка з Біблії: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо... яка спільність у світла з темрявою?» (2 Коринтян 6:14).

Я прагнула щораз більше подобатися Богові і відвідувати з дядьком і тіткою зібрання в Залі Царства. Хоча до їхнього збору треба було добиратись цілу годину, три неділі підряд я була з ними на зібранні. Але дядько вирішив познайомити мене зі збором у моєму районі. Ми прийшли вже під кінець зібрання, і я познайомилась з молодою жінкою мого віку, на ім’я Ізабел. Вона була скромна і добра. Коли мій дядько представив мене як Розалію Валдес, Ізабел не звернула жодної уваги на моє ім’я. Мені це дуже сподобалось. Потім вона запропонувала мені вивчення Біблії у мене вдома.

Ми почали вивчення за допомогою книжки «Правда, яка веде до вічного життя» *. Ізабел охоче пристосовувалась до мого графіка. Іноді я поверталась після зйомок пізно ввечері, і вона чекала мене. Наскільки ж вдячною я була, що хтось цікавиться мною  лише тому, що я хочу набиратись знань про біблійні істини! Ізабел була дуже щира, чесна і добре вихована. Вона мала риси, які, на мою думку, можна було розвинути, лише вивчаючи філософію та мистецтво. Щоразу ми вивчали Біблію не одну годину, іноді кілька разів на тиждень.

Спершу я ніяк не могла позбутися деяких помилкових поглядів, але поступово істини з Біблії витіснили їх. Пригадую, наскільки мене підбадьорила Божа обітниця: «Ще трохи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його, а покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим!» (Псалом 37:10, 11). У той час надія побачити батька в Раю стала для мене реальністю. Я часто роздумувала над Ісусовими словами: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Івана 5:28, 29).

Я закінчила зйомки в серіалі, й відразу посипались нові пропозиції. Хоча завдяки цим проектам я могла стати ще відомішою, але участь у них означала б, що я схвалюю неморальність, ідолопоклонство та інші фальшиві ідеї. Я дізналася, що Сатана є реальною особою і що він не хоче, аби ми служили Єгові. Тож я відкинула ці пропозиції і стала відвідувати усі зібрання. Звісно, мама з братом не розуміли, чому я відмовляюсь від таких вигідних пропозицій і грошей. Однак вони бачили, наскільки я змінилася. Колись я була нещасливою та пригніченою, а тепер стала радісною та сповненою життя. Зрештою я знайшла зміст в житті!

Я бажала розповідати іншим те, чого навчилася, тож невдовзі стала вісником чудової новини про Боже Царство. Люди не дуже уважно слухали те, що я розповідала, адже багато хто впізнавав мене. Не раз бувало, що ми з подругою стояли в дверях, а в той час по телевізору показували серіал, в якому я знімалася. Мешканці квартир не могли повірити, що до них прийшла героїня фільму, який вони щойно бачили на екрані!

Одинадцятого вересня 1982 року я охрестилася на символ присвячення Єгові. Тепер моє життя набуло змісту і в мене з’явилась нагода зробити зовсім іншу кар’єру. Добрим прикладом для мене була Ізабел. Вона служила сталим піонером, так називається повночасний проповідник Свідків Єгови. Ізабел часто брала мене на біблійні вивчення до інших людей. Ми з нею сильно здружились.

Я покинула акторську працю, і ми з мамою мусили змиритися з тим, що будемо жити трохи скромніше. А втім, я писала музику до свого четвертого альбому, до якого ввійшли деякі пісні про мої нові цінності та вірування. Серед них була пісня про мою міцну надію знову зустрітись з батьком. Я назвала цю пісню «Написано, що ми побачимось». Коли я вперше заспівала її перед мамою, вона зворушилась до сліз. Тоді мама зрозуміла, наскільки щиро я переконана в цьому. Я надзвичайно зраділа, коли вона теж захотіла вивчати Біблію. Через два роки моя мама охрестилася і стала Свідком Єгови. Вона й донині залишається активною в служінні Богові.

З бігом часу мені стало значно легше відмовлятись від зйомок. Стикаючись з випробуваннями чи спокусами, я уявляла собі чудову картину, як ми з батьком зустрічаємося в Раю. І це додавало мені впевненості й рішучості, щоб далі служити Єгові.

Якось мені запропонували взяти участь в іспаномовній версії дитячої програми «Сезамкова вулиця». Вважаючи, що це не для мене, я пояснила продюсеру, що керуюся біблійними принципами і не підтримую святкування свят і днів народження. Продюсер пообіцяв, що, коли я згоджуся на цю пропозицію, він поважатиме мої вірування і ми укладемо контракт, в якому буде взято до уваги мої умови. Так я знялася десь у 200 епізодах. Це була моя остання акторська роль.

 Проте контракт, який я підписала зі студією звукозапису, ще не закінчився. Тож я працювала над записом десятьох своїх композицій. Туди також ввійшла пісня про мого батька і воскресіння. Я виступала з піснями по телебаченню і давала концерти, на яких завжди згадувала про свої вірування. Але з часом компанія звукозапису стала тиснути на мене, аби я виглядала більш сексуально. Тому я розірвала з ними контракт.

Благословення у служінні Єгові

У грудні 1983 року ми з Ізабел поїхали на екскурсію до філіалу Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк). Там я познайомилась з Расселом Філліпсом, який згодом став моїм чоловіком. Майже два роки ми листувались. Дуже добре пам’ятаю, коли я розпочала стале піонерське служіння. У той день аж з Нью-Йорка Рассел вислав мені букет троянд!

Цілий рік я служила піонеркою з Ізабел. А потім Ізабел запросили до філіалу Свідків Єгови в Мехіко. Її розповіді про нове призначення запалювали в мені бажання також, якщо Єгова дозволить, служити в Бетелі.

Рассел став ще одним благословенням у моєму житті. Завдяки його любові до Єгови та до організації я навчилась цінувати повночасне служіння. Він прослужив у бруклінському Бетелі три роки і дуже полюбив цей вид служіння. Згодом ми одружилися і служили сталими піонерами в штаті Колорадо (США). Потім нас запросили служити міжнародними будівельниками на будівництвах філіалів у різних країнах. Якою ж приємною несподіванкою стало те, що нас призначили в Мексику! А в квітні 1990 року ми з радістю прийняли запрошення долучитися до родини Бетелю в Мексиці. Рассел був для мене великим підбадьоренням. Я захоплювалась його духом саможертовності, який спонукував його залишити свою країну і родину, щоб сприяти справам Царства в Мексиці.

Ми з Расселом дуже цінували бетелівське служіння. Але невдовзі наші обставини змінилися. Я завагітніла. Це було для нас несподіванкою, хоча нам завжди подобалися батьки, які виховували своїх дітей у правді. Тому ми з радістю прийняли це нове призначення. У жовтні 1993 року народився Еван, а через два з половиною роки — Гіана. Виховання дітей — доволі нелегка справа, і все ж щоразу, коли наш одинадцятилітній син і восьмилітня донечка виявляють свою віру, беручи участь у служінні, ми дуже радіємо.

Нині Рассел служить у Регіональному будівельному комітеті, а я знову розпочала стале піонерське служіння. Протягом цих 20 років я мала можливість допомогти пізнати правду і прийти до Єгови 12 родичам та 8 іншим людям.

Коли діти питають, чи мені важко було полишити шоу-бізнес, я цитую слова апостола Павла: «Усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Филип’ян 3:8). Безмежно вдячна Єгові, що він врятував мене від марнотного й беззмістовного життя і дозволив мені стати частиною його чудового народу! Я не перестаю дякувати йому за ті незліченні благословення, які він злив через свого Сина, Ісуса Христа. Дуже часто я радісно співаю пісню про свого батька. Адже я впевнена, що ми побачимось.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 10]

З батьками і братом (мені 1 рік).

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Співаю в групі Артура Кастро.

[Відомості про джерело]

Angel Otero

[Ілюстрація на сторінці 14]

Зі своєю родиною сьогодні.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 10]

Activa, 1979