ВЖЕ з самого народження Мойсеєві загрожувала смерть. Він належав до одної з кочових родин, які колись, рятуючись від голоду, оселилися в Єгипті зі своїм родоначальником Яковом, тобто Ізраїлем. Десятиліттями цей люд мирно співіснував з єгиптянами. Але потім сталася жахлива зміна. В одному авторитетному історичному записі сказано: «Став над Єгиптом новий цар... І сказав він до народу свого: «Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не множився». Що єгиптяни вирішили зробити? Вони контролювали приріст населення ізраїльтян, зробивши їх рабами і змушуючи «тяжко працювати». Крім того, єгиптяни наказали повитухам убивати новонароджених єврейських хлопчиків (Вихід 1:8—10, 13, 14). Однак завдяки відважності повитух, які відмовлялись виконувати цей наказ, кількість ізраїльтян і далі зростала. Отож, єгипетський цар наказав: «Кожного народженого єврейського сина — кидайте його до Річки» (Вихід 1:22).

Батьки Мойсея, Амрам та Йохевед, «не злякались наказу царевого» (Євреїв 11:23). Йохевед народила сина, про якого сказано, що «гарний він був перед Богом» * (Дії 7:20). Можливо, батьки якимось чином бачили, що він приємний Богові. Тож вони не віддали своє дитя на смерть, а, ризикуючи власним життям, сховали його.

Батьки Мойсея не могли переховувати немовля довше трьох місяців. Не маючи виходу, Йохевед поклала свого малюка у скриньку з папірусу і залишила її у воді при березі річки Ніл. Мимоволі ця подія згодом зіграла важливу роль в історії! (Вихід 2:3, 4).

Нині чимало науковців вважає цю історію вигадкою. У журналі «Християнство сьогодні» (англ.) сказано: «Фактом є те, що не знайдено жодного прямого археологічного доказу, ніби нащадки Ізраїля перебували в Єгипті». Але хоча й немає прямих матеріальних доказів, існує вагомий непрямий доказ, що ця біблійна розповідь достовірна. Єгиптолог Джеймс Гофмеєр у своїй праці «Ізраїль в Єгипті» (англ.) пише: «Як видно з археологічних даних, до Єгипту  не раз учащали мешканці Леванту [країн, розташованих уздовж східних берегів Середземного моря], особливо через погіршення кліматичних умов, як-от посуху... Тому приблизно у 1800—1540 роках до н. е. в Єгипет мігрувало чимало семітських народів західної Азії».

Крім того, вже віддавна визнано, що в Біблії поданий дуже точний опис життя рабів у Єгипті. Книжка «Життя Мойсея» пояснює: «Як виявилося, біблійна розповідь про гноблення ізраїльтян підтверджується надмогильними малюнками часів древнього Єгипту, які у найменших подробицях зображають процес виготовлення рабами цегли з глини».

 Біблійний опис скриньки, в яку Йохевед поклала маленького Мойсея, також збігається з історичними свідченнями. Згідно з Біблією, ця скринька була зроблена з папірусу, котрий, як сказано в «Коментарі Кука» (англ.), «єгиптяни часто використовували для виготовлення легких та швидких човнів».

Існує ще один сумнів: чи провідник народу міг наказати холоднокровно вбивати немовлят? За словами науковця Джорджа Роулінсона, «дітовбивство... було поширеним у різні часи і в різних місцевостях та вважалося звичайним явищем». Навіть у сучасній історії неважко знайти приклади масового вбивства дітей. Можливо, ця біблійна історія й викликає обурення, але вона достовірна.

Йохевед не залишила своє дитя напризволяще. Вона «поклала [скриньку] в очереті на березі Річки». Ймовірно, вона сподівалася, що скриньку знайдуть саме там. Адже туди приходила купатися донька фараона * (Вихід 2:2—4).

Цю маленьку скриньку швидко помітили. «Відчинила [фараонова донька скриньку], та й побачила дитину,— ось хлопчик плаче. І вона змилосердилася над ним, та й сказала: «Це з єврейських дітей!» Єгипетська царівна вирішила усиновити хлопчика. Можливо, рідні батьки вже дали малюку ім’я, але ніхто про це не знав. Сьогодні весь світ називає його Мойсеєм — іменем, яке дала йому дочка фараона * (Вихід 2:5—10).

Хіба ж те, що єгипетська принцеса прийняла знайдену дитину, не схоже на казку? Ні, адже згідно із вченнями єгипетської релігії, аби піти на небо, необхідні були добрі діла. Ось що говорить про усиновлення археолог Джойс Тилдзлі: «Єгипетські жінки досягли рівності з чоловіками. Принаймні теоретично, вони мали однакові юридичні та економічні права... і жінки могли усиновляти дітей». Один стародавній манускрипт на папірусі засвідчує випадок, коли єгипетська жінка усиновила своїх рабів. А про те, що матір Мойсея найняли годувальницею, в словнику «Анкор Байбл» говориться: «Факт, що мати Мойсея отримувала платню за годування хлопчика... узгоджується з подібним розпорядком, описаним у месопотамській угоді про усиновлення».

Чи від Мойсея приховували його єврейське походження як темну пляму біографії? Деякі голлівудські фільми зображають це саме так. Але у Святому Письмі говориться зовсім інше. Мойсеєва сестра Маріям влаштувала все так, аби годувальницею була їхня рідна мати, Йохевед. Безсумнівно, ця богобійна жінка ніколи б не приховувала правди від свого сина! І оскільки у стародавні часи дітей годували грудьми кілька років, Йохевед мала чудову нагоду навчити Мойсея про ‘Бога Авраама, Ісака й Якова’ (Вихід 3:6). Духовна основа, закладена мамою, дуже допомагала Мойсеєві, адже пізніше вихованням хлопця зайнялася дочка фараона і він «був навчений всієї премудрости єгипетської». Твердження Йосифа Флавія, ніби Мойсей став полководцем у війні з Ефіопією, залишається неперевіреним, хоча в Біблії сказано, що він «був міцний у словах та в ділах своїх» * (Дії 7:22).

До 40 років Мойсей, імовірно, вже був підготовлений, щоб стати знатним єгипетським провідником. Перед ним відкривалися  можливості посісти владу та багатства фараонової родини. Але сталась подія, яка різко змінила його життя.

Ось що відбувалося з Мойсеєм. Якось «побачив він єгиптянина, що бив єврея з братів його». Хоча Мойсей насолоджувався життям при єгипетському дворі, але пам’ятав про своє єврейське походження. Тому, ставши свідком того, як єврея-раба ледь не забили до смерті, Мойсей був спонуканий зробити у своєму житті вельми важливий крок (Вихід 2:11). Мойсей «відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим» (Євреїв 11:24, 25).

Мойсей відразу зважився на безповоротний учинок: «убив єгиптянина, і заховав його в пісок» (Вихід 2:12). Це не був, як стверджують критики, вчинок, «керований приступом гніву». Цим учинком — хоча й не зовсім виваженим — Мойсей виявив віру в те, що Бог визволить ізраїльтян з Єгипту (Буття 15:13, 14). Можливо, Мойсей сподівався, що його вчинок спонукає ізраїльський народ до повстання (Дії 7:25). Але на превелике розчарування, ізраїльтяни не хотіли визнавати його як свого провідника. Коли вісті про вбивство єгиптянина дійшли до фараона, Мойсей був змушений утекти. Він оселився в краї Мідіян та одружився з жінкою Ціппорою, донькою ватажка кочівників, Їтра.

Протягом 40 років Мойсей був звичайним пастухом, і його сподівання стати визволителем майже розвіялись. Якось він вивів отари Їтра на пасовиська неподалік гори Хорив. І там, у палаючому кущі, йому з’явився ангел Єгови. Уявіть собі, як Бог наказує Мойсеєві: «Виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!» Але Мойсей, будучи нерішучий, сором’язливий та невпевнений у собі, каже до Бога: «Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» Мойсей навіть зізнався про свою ваду, на якій часто наголошується у багатьох фільмах. Він, очевидно, мав якийсь дефект мовлення. Наскільки ж Мойсей відрізняється від героїв стародавніх міфів та легенд! Він 40 років був пастухом, і це зробило його смиреннішим та лагіднішим. Хоча Мойсей був невпевнений у собі, Бог не сумнівався, що він зможе стати провідником ізраїльського народу! (Вихід 3:1—4:20).

Мойсей полишив мідіянський край і пішов просити у фараона, аби той звільнив Божий народ. Цей упертий правитель не погодився, і на Єгипет було наслано десять  кар. Коли внаслідок десятої кари повмирали усі первородні Єгипту, принижений фараон зрештою відпустив ізраїльтян (Вихід, 5—13-й розділи).

Ці події добре відомі для більшості читачів. Але чи вони дійсно відбулись? Дехто стверджує, що, оскільки не подано імені фараона, ця оповідь скидається на міф *. Проте Джеймс Гофмеєр, слова якого цитувалися раніше, зазначає, що єгипетські переписувачі часто свідомо усували деякі імена, наприклад, імена ворогів фараона. Він пояснює: «Безсумнівно, історики не стануть заперечувати достовірність битви Тутмоса III під містом Меґіддо лише тому, що в історичних записах не згадуються царі Кадеша і Меґіддо». На думку Гофмеєра, ім’я фараона упущено «з вагомих теологічних причин». Завдяки тому, що в цій оповіді не згадується ім’я фараона, уся увага звернена на Бога.

Окрім того, критики не визнають, що вихід євреїв з Єгипту справді був масовим. Науковець Гомер Сміт стверджує, що такий вихід «обов’язково став би помітною подією в єгипетській чи сирійській історії... Мабуть, легенда про вихід — це перекручена  або й нереальна історія про втечу з Єгипту до Палестини порівняно небагатьох євреїв».

Справді, про цю подію не збереглося жодних єгипетських записів. І не дивно, адже єгиптяни, напевно, змінили б історичні записи, коли правда була б невигідною або ж шкодила їхнім політичним інтересам. Ось приклад. Коли до влади прийшов Тутмос III, він намагався знищити будь-які згадки про свою попередницю Хатшепсут. Єгиптолог Джон Рей пише: «Її підписи були стерті, її обеліски обмуровані стінами, а пам’ятники забуті. У пізніших літописах її ім’я не згадувалося жодного разу». Подібні спроби змінити чи приховати невигідні факти траплялися і в сучасній історії.

Оскільки юдеї були кочовиками, то зрозуміло, чому немає археологічних пам’яток про їхнє перебування в пустелі. Вони не будували міст, не займались землеробством. Все, що вони могли залишити по собі, це сліди на піску. Але переконливі докази про життя євреїв у пустелі можна знайти в Біблії, яка неодноразово про це згадує (1 Самуїла 4:8; Псалом 78, 95, 106; 1 Коринтян 10:1—5). Важливо, що про ці події також засвідчив Ісус Христос (Івана 3:14).

Безперечно, біблійна розповідь про Мойсея достовірна та правдива. І хоча усе це відбувалося багато років тому, як життя Мойсея може вплинути на нас?