Молоді люди запитують...

Чому я вимагаю від себе досконалості?

«Мій батько був учителем, тож усі вважали, що я повинна вчитися лише на відмінно. Часто від безсилля я засинала в сльозах» (Лія *).

«Я максималіст. І коли за щось берусь, то мушу бути певним, що зроблю це найкраще або якось по-своєму. Інакше взагалі не варто починати» (Калеб).

ЧИ ТИ також вважаєш, що мусиш завжди бути найліпшим? Чи й тебе переслідує думка, що старайся-нестарайся — і так не вийде, як хочеш? А як ти ставишся до критики? Чи завжди сприймаєш її боляче? Чи маєш схильність у всіх невдачах звинувачувати себе, вважаючи, що ти тупий і ні до чого не здатний? Чи можеш довірити комусь вважливе завдання, чи думаєш, що на інших не варто покладатися? Чи буває так, що через страх перед невдачею ти або взагалі відмовляєшся від якогось завдання, або ніяк не можеш до нього приступити?

А які в тебе стосунки з іншими? Чи маєш ти друзів? Чи, можливо, через свою вимогливість усіх їх втратив? Чи дратують тебе помилки й недоліки інших? Якщо хоча б на одне з цих запитань відповідаєш ствердно, тоді ти, мабуть, схильний до максималізму. І таких, як ти, багато. Ця риса властива молодим людям, особливо обдарованим і старанним *.

Як людина стає максималістом? Дослідники не мають чіткої відповіді на це запитання і висувають лише припущення. У книжці «Максималізм. Чи погано бути завжди бездоганним?» (англ.) говориться: «Максималізм — це не хвороба, якою можна заразитися. Він не передається через гени, і з ним не народжуються. Як же тоді люди стають максималістами? Чимало науковців вважає, що максималізм розвивається в дитинстві. Деякі люди усе життя потерпають від комплексу неповноцінності і женуться за недосяжним. Підштовхують їх до цього вимоги батьків, суспільства та їхні власні, а також створений мас-медіа образ ідеальної людини, який вони настійно намагаються наслідувати».

Але хоч би якою була причина максималізму, намагання завжди бути найліпшим може серйозно шкодити тобі. Розгляньмо детальніше, що таке максималізм і чому він небезпечний.

Що таке максималізм?

Максималізм — це не просто намагання досягти досконалості або бажання виконати  роботу так, щоб можна було нею пишатися. У біблійній приповістці схвально говориться про людину, «старанну в зайнятті своїм» (Приповістей 22:29, Дерк.). Біблія також позитивно згадує багатьох осіб, які дуже добре оволоділи своїм фахом (1 Самуїла 16:18; 1 Царів 7:13,14). Тому похвально, коли хтось намагається досягти великої майстерності і ставить перед собою високі, але реалістичні цілі. Така особа зможе ‘бачити добре із труду свого’ (Екклезіяста 2:24).

Але максималіст не отримує такого задоволення. Він має неправильний погляд на свої успіхи та досягнення. На думку деяких фахівців, максималісти ставлять перед собою «недосяжні цілі і ніколи не задоволені власними результатами, навіть якщо вони чудові». Тому такі люди «постійно перебувають під стресом, вважаючи, що в них ніколи нічого не виходить». В одній публікації говориться: «Максималізм — це нереалістична переконаність у тому, що сама людина або ж і її оточення повинні бути досконалими». Це «глибоко вкорінена думка, ніби все, за що людина береться в житті, вона мусить завжди робити досконало, без жодного прорахунку, погрішності чи помилки».

Але хіба ж Ісус не казав: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний»? (Матвія 5:48). Так, проте він не мав на увазі, що людина може бути досконалою в повному розумінні цього слова. Адже у Біблії написано, що «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Що ж тоді означають Ісусові слова? У біблійній мові слово «досконалий» передає думку про повноту і довершеність (Матвія 19:21). Ісус сказав, що ми повинні бути досконалі, коли говорив про любов і заохочував своїх послідовників повнішою мірою виявляти цю рису. Як? Будучи добрими навіть до своїх ворогів. Згідно з євангелістом Лукою, Ісусові слова звучать так: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Луки 6:36).

Все ж максималісти живуть з думкою, що досягти досконалості в повному розумінні цього слова таки можливо. Через це вони нерідко ставлять високі вимоги й до інших. У книжці «Вічна невдоволеність. Як звільнитись від кайданів максималізму» (англ.) зазначається, що максималісти — це «люди, котрих дратує те, як інші виконують свою роботу... Вони вважають, що ті байдуже ставляться до своїх завдань і не намагаються зробити їх найліпше».

Керлі, наприклад, дуже добре вчиться, і її навіть включили у програму для обдарованих учнів. Але у стосунках з іншими в неї часто виникають проблеми. Через свою вимогливість дівчина втратила майже всіх друзів. «Вони просто не відповідали моїм вимогам»,— каже вона.

Дехто вимагає досконалості не від інших, а від себе. Як говориться у вищецитованій книжці, такі люди вважають, що «вони нічого не варті і все в них виходить не так, як слід... їх особливо турбує те, що про них думають інші».

До чого призводить надмірна вимогливість

Надмірна вимогливість до себе та інших не лише не приносить жодної користі, але й шкодить здоров’ю і заважає людині. Вона не веде до успіху, а навпаки часто стає причиною невдач.  Християнин на ім’я Деніел пригадує, як одного разу довго працював над завданням, яке мав виголосити у місцевому Залі Царства Свідків Єгови. Багатьом його виступ дуже сподобався. Наглядач школи похвалив Деніела і дав йому кілька корисних порад. Біблія заохочує нас: «Слухай ради й картання приймай» (Приповістей 19:20). Однак Деніел сприйняв ці зауваження як повний провал. «Мені хотілося крізь землю провалитися»,— каже він. Кілька тижнів хлопець навіть не міг спати.

Отже, максималізм може заважати навчанню. У статті, яка з’явилась на веб-сайті для молоді, наводиться розповідь однієї дівчини на ім’я Ріта: «Коли я перейшла у старші класи, то була впевнена, що вчитимусь тільки на відмінно. Я завжди отримувала лише п’ятірки і тому вважала, що так буде й далі». Проте незабаром Ріта побачила, що їй важко дається алгебра і більше як на чотири з плюсом вона не витягує. «Усіх інших така оцінка задовольняла,— пригадує дівчина,— а мені... було страшенно соромно. Я стала переживати й нервуватись... Попросити допомоги у вчителя я боялася, бо думала: коли зізнаюсь, що потребую допомоги, то цим визнаю, що не розумію алгебри... Іноді мені здавалось, що ліпше вмерти, ніж отримати гіршу оцінку».

Через страх зазнати невдачі деякі хлопці й дівчата навіть думають про самогубство. На щастя, більшість молодих максималістів не так трагічно ставляться до своїх провалів. Все ж, як каже психолог Сильвія Рімм, чимало з них, щоб уникнути невдачі, взагалі відмовляються від певних завдань. За словами Рімм, дехто з максималістів «не здає своїх робіт або не докладає особливих зусиль, виконуючи їх, забуває домашнє завдання вдома чи просто шукає собі якогось виправдання».

Інші ж хлопці й дівчата задля успіху впадають у крайнощі. «Щоб бездоганно виконати домашнє завдання, я часто засиджувався до ночі»,— зізнається Деніел. Але справа в тому, що зазвичай таке ставлення лише погіршує ситуацію. Не виспавшись, учень не може добре зосередитись і наступного дня робить ще більше помилок.

Тому не дивно, що максималісти часто нервуються, страждають від комплексу неповноцінності, почуття провини, песимізму, депресії і розладів харчування. Однак найгірше те, що такі особи наражають на небезпеку свою духовність. Наприклад, Біблія наказує християнам засвідчувати про свою віру перед іншими (Римлян 10:10; Євреїв 10:24, 25). Але дівчина на ім’я Вівіан стримувалась давати коментарі на християнських зібраннях, оскільки боялась, що не зможе добре висловитися. Лія мала подібну проблему. Вона пригадує: «Я вважала, що коли скажу щось не так, інші погано про мене подумають. Тому на зібраннях я просто мовчала».

Тож очевидно, що намагання виконувати усе досконало — лише шкодить тобі. Якщо ти маєш таку схильність, то спробуй змінити свій підхід до життя. У наступній статті з цієї серії ми розповімо, як можна це зробити.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Дехто, боячись, що не зміг виконати завдання якнайліпше, просто не здає його.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Максималізм часто стає причиною депресії і комплексу неповноцінності.