Любителі гострих відчуттів. Чому їх вабить смерть?

ПОДІЇ відбуваються у стародавньому Римі. П’ятдесят тисяч збуджених глядачів у напруженому чеканні дивляться на арену. Їхнє нетерпіння наростало впродовж багатьох днів, оскільки скрізь оповіщали, що видовища, які мали відбутися, стануть «подіями, які не можна пропустити».

Звичайно, ілюзіоністські шоу, пантоміми, клоунади та комедії і досі притягують до театрів натовпи глядачів, але видовища на аренах стародавнього Риму були зовсім іншими. Люди швидко забували про щоденні клопоти та незручні тверді сидіння. Перед їхніми очима розігрувалося видовище, від якого запирало дух.

Ось виходять співаки, за ними — одягнений у мантію жрець. Далі несуть ладан, а після цього іде процесія з ідолами, що зображають богів та богинь. Ідолів тримають високо, аби усі могли їх бачити. Така помпезність створює враження, нібито самі боги дали благословення цим подіям.

Різанина тварин

Тепер настає час справжній «забаві». Спершу на арену випускають страусів та жирафів, яких мало хто з публіки колись бачив. Для тварин арена перетворюється у пастку, з якої неможливо втекти. Майстерних лучників годі полічити. Озброєні луками та стрілами, вони вистрілюють безпомічних тварин всіх до одної, а глядачі тим часом шаленіють від захвату.

Далі на розбурханий натовп чекає смертельний бій між двома величезними слонами, яким до бивнів прикріплено довгі гострі шипи з заліза. Публіка вибухає громом оплесків, коли одна з могутніх тварин падає смертельно поранена на просякнутий кров’ю пісок. Та сцена лише розбудила апетит глядачів. За хвилю на них чекає головне видовище.

Головне видовище

Настає урочистий момент: на арену виходять гладіатори і публіка в нестямі встає. Декотрі гладіатори несуть кинджали або мечі та щити і мають на собі металеві шоломи, інші ж озброєні та одягнені легко. Вони б’ються врукопаш, і часто гине то один з них, то обоє, тимчасом як публіка шаліє від захвату. Хроніка повідомляє, що якось під час подібних видовищ за 100 днів було вбито 5000 тварин. Іншого разу загинуло 10 000 гладіаторів. Але публіка жадала більшого.

Знайти нових гладіаторів було неважко. Їх постійно вибирали із злочинців та полонених. Проте, як зазначається в одному джерелі, «цих чоловіків не слід плутати із професійними гладіаторами, які билися зі зброєю, заробляли великі гроші, до того ж їх не вибирали з-поміж злочинців». У декотрих місцях гладіатори відвідували спеціальні школи, щоб оволодіти мистецтвом рукопашного бою. Вони жадали гострих відчуттів, які давав поєдинок та ризик смерті. Ті люди постійно відчували потребу битися знову і знову, це стало їхньою пристрастю. В одному джерелі говориться: «Гладіатор, який протягом своєї кар’єри провів п’ятдесят боїв, мав великий успіх».

Корида

Тепер людство увійшло в нове тисячоліття. Але скидається на те, що багато хто й досі має пристрасть до небезпечних видів спорту, особливо до тих, які пов’язані з грою зі смертю. Приміром, у Південній Америці та Мексиці століттями не втрачає популярності корида. У наш час вона має великий успіх у Латинській Америці, Португалії та Іспанії.

За певними даними, у Мексиці нараховується коло 200 арен для бою биків, а в Іспанії — понад 400. Одна арена в Мексиці поміщає 50 000 глядачів. Трибуни цих арен наповнюються дощенту: люди приходять  подивитися, як чоловіки демонструють свою хоробрість у поєдинку з розлюченими биками. Будь-які вияви малодушності викликають у глузливої публіки незадоволення.

Тепер матадорами стають і жінки. Вбивство биків приносить їм мільйонні прибутки. Одна жінка-матадор, даючи інтерв’ю по телебаченню, заявила, що ніщо так не задовольняє її прагнення гострих відчуттів, як боротьба на арені з розлюченим звіром, хоча він може у будь-яку хвилину заколоти її на смерть.

Втеча від биків

«У Памплоні на вулиці Естафета коло ресторану «Каса Сиксто» люди поставали у чотири ряди, усі збуджено розмовляють, тому чути постійний гул,— говориться в одному повідомленні.— Звучать різні мови: англійська, баскська, іспанська, каталонська». Щоб спостерігати за подією, натовп збирається заздалегідь. Биків для кориди тримають у загонах лише за кілометр від арени.

Вранці, коли має відбутися бій, ворота в загоні відчиняють навстіж і випускають шість биків, які увечері братимуть участь у кориді. Будівлі обабіч вулиці та барикади, що загороджують бічні дороги, утворюють відповідний «коридор», яким бики біжать до арени. Якщо не виникає перешкод, то долають вони цю відстань приблизно за дві хвилини.

Багато років тому чоловіки, ризикуючи життям, вирішили випробувати свої можливості, втікаючи від биків. І досі кожного року знаходяться охочі на це. З часом таке видовище стало міжнародною подією. Чимало людей дістало важкі поранення, а ще інші були заколені на смерть. Один бігун сказав: «Якщо думаєте, що зможете їх перегнати, то ви дуже помиляєтеся». Як повідомляє Червоний Хрест в Іспанії, за 20-річний період під час проведення таких заходів «у середньому кожного дня одна особа діставала поранення рогами». Також щодня зверталися за медичною допомогою ще 20—25 поранених.

Що ж викликає таке небезпечне захоплення? Чоловік, який брав участь у такому видовищі, відповів: «Ті декілька секунд, коли ти поряд з биками, намагаєшся не відставати від них, відчуваєш їхній запах, чуєш стукіт їхніх копит, бачиш, як лише за декілька сантиметрів від тебе то піднімаються, то опускаються їхні роги,— саме цим і приваблює [біг]». Схвильований натовп розпалює бігунів. А що, коли присутні не побачать ані того, як 700-кілограмовий звір смертельно ранить рогами бігуна, ані того, як перекидає його через себе? Чи це не розчарує їх? І чи не приваблює вигляд крові декого з них так само, як глядачів гладіаторських боїв на аренах Риму?

Гра зі смертю

Дехто любить грати зі смертю ще інакше. Скажімо, мотоциклісти-каскадери, незважаючи на те, що можуть поплатитися життям або дістати важке поранення, стрибають через 50 автомобілів, припаркованих один біля одного, через ряд величезних автобусів  або через широченний каньйон. Один такий каскадер розповів, що в нього поламано 37 кісток і що він протягом 30 днів був у комі. Цей чоловік сказав: «Для мене поламані кістки — це щось звичайне... Я вже переніс дванадцять складних операцій відкритого остеосинтезу. Це коли тебе розрізають і вставляють тобі пластинку або шуруп. Гадаю, я мав приблизно тридцять п’ять чи сорок шурупів для скріплення кісток. Лікарня для мене — другий дім». Якось, коли під час тренувань він дістав поранення і не зміг виконати стрибок через виставлені в ряд автомобілі, незадоволений натовп освистав його.

Багато любителів гострих відчуттів займаються екстремальними видами спорту. Ці люди виконують карколомні трюки: здіймаються на хмарочоси без жодних засобів безпеки, спускаються на сноуборді зі стрімких гір заввишки 6000 метрів, здійснюють банджі-стрибки з високих веж та мостів, стрибають з літака, прив’язані до спини іншого парашутиста, або лізуть по кручах, повністю вкритих льодом, не маючи жодних знарядь, окрім пари маленьких кайл у руках. Одна жінка, що займається лазінням по льоду, скаржиться: «Щороку я можу втратити трьох-чотирьох друзів». Це лише декілька небезпечних для життя хобі, які стали популярними у світі спорту. «Ризик смерті є найбільшою принадою екстремальних видів спорту»,— сказав один письменник.

«Популярності набирають навіть найекстремальніші з екстремальних видів спорту»,— читаємо в журналі «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт».— У 1990 році такого поняття, як скайсерфінг, не існувало. Тепер же цей вид спорту приваблює тисячі прихильників. Він полягає ось у чому: під час вільного падіння з висоти 4000 метрів досвідчені парашутисти виконують просто циркові трюки та повороти на графітних дошках для серфінгу. Стрибки з парашутом з нерухомих споруд (вид спорту, котрий було офіційно запроваджено в 1980 році) теж ваблять сотні парашутистів. Стрибки виконуються з нерухомих об’єктів, приміром з радіощогол чи мостів, причому часто роблять це нелегально і вночі. Та «забава» вже забрала чимало життів. «У цьому спорті поранень практично немає,— сказав один бувалий стрибун.— Ти або вцілієш, або помреш».

Скелелазіння по прямовисних кручах із опорами, за які можна вчепитися лише пальцями рук та ніг, манить тисячі людей. Телевізійна і журнальна реклама, яка рекламує все — від вантажівок до ліків від головного болю,— показує, як такі альпіністи, ризикуючи своїм життям, висять над проваллям на висоті сотень метрів, прикріплені лише за допомогою тоненької мотузки. Повідомляють, що 1989 року у США приблизно 50 000 сміливців наважилися взяти участь у цьому виді спорту. А зовсім недавно, за певними підрахунками, цей вид спорту спокусив своєю небезпечністю ще півмільйона осіб. І кількість таких людей по всьому світі зростає.

У США «щораз більше «звичайнісіньких» хлопців і дівчат гинуть або стають каліками  у нових химерних та небезпечних іграх», повідомляє журнал «У сімейному колі» (англ.). Карсерфінг — це коли через вікно автомобіля, який їде на великій швидкості, перелазять на дах і стоять на ньому, у той час як автомобіль рухається. Або подібне роблять на ліфтах чи на поїздах метро. Цей вид розваг вже забрав чимало молодих життів.

Навіть велична вершина світу — Еверест — стала популярною, як ніколи. Альпіністи-любителі платять подеколи аж 65 000 доларів за провідника, який допоміг би їм зійти нагору та спуститися вниз. Починаючи з 1953 року, вершини досягло понад 700 альпіністів. Багато з них так і не зійшли вниз. Тіла декотрих лежать там і досі. «Тепер альпіністи змагаються за нові рекорди: хочуть бути наймолодшим, найстаршим, найшвидшим з тих, хто покорив Еверест»,— написав один журналіст. «На противагу будь-якому іншому виду спорту,— зазначив інший,— альпінізм вимагає готовності йти на смерть». Чи конче потрібно ризикувати життям, щоб довести свою відвагу? «Бути відважним — не означає чинити глупоту»,— застеріг один альпініст з великим стажем. До такої «глупоти» він зараховує «пригодницькі походи» на Еверест, які здійснюють альпіністи-любителі».

А ситуація не змінюється. Уява творців небезпечних «забав», що набирають всесвітньої популярності, не має меж. Тому нових видів цих «забав» може бути скільки завгодно. Один психолог прогнозує, що екстремальні види спорту, під час яких людина ризикує життям, «стануть у XXI столітті видами спорту, які приваблюватимуть найбільше глядачів та учасників».

Чому вони це роблять?

Багато любителів карколомних видів спорту, виправдовуючи свою участь у смертельних трюках, говорять, що таким чином вони намагаються втекти від нудьги. Декотрим надокучила рутинна робота. Тому вони покинули її, щоб поринути у світ екстремальних видів спорту. «Банджі-стрибки стали для мене свого роду наркотиком, який допомагає про все забути,— сказав один чоловік.— Я стрибатиму і думатиму: «Проблеми? Які там проблеми?» У певному журналі говориться про цього чоловіка: «На його рахунку 456 стрибків, у тому числі з урвиська Ель-Капітан, що у Йосемітській долині, з мосту, прокладеного через затоку Сан-Франциско, а також з вагончика найвищої у світі підвісної дороги, що у Франції».

Інший чоловік, який займається екстремальними видами спорту, сказав: «Здається, що час завмирає. Ти зовсім не думаєш про те, що діється у світі». Ще один визнав: «Те, що ми робимо задля задоволення [а за це багатьом ще й платять], більшість людей не робили б навіть тоді, якби їм до голови приставили пістолет». Журнал «Ньюсуїк» коментує: «Усі вони одержимі прагненням гострих відчуттів».

 Намагаючись вияснити причину прагнення гострих відчуттів, декотрі психологи провели ґрунтовні дослідження цього явища. Один з них вважає, що таке прагнення генетично запрограмоване. Тим особам подобається йти на ризик, вони хочуть відчувати збудження, хвилювання, неспокій. Цей психолог сказав: «Деякі люди міцно тримаються таких опор у житті, як правила і традиції. Любителі гострих відчуттів відкидають ці опори. У них є свої власні орієнтири». За його словами, такі люди потрапляють у дорожньо-транспортні пригоди удвічі частіше, ніж інші. «Аварії на дорогах — головна причина смерті підлітків, і нерідко це стається тому, що вони, прагнучи гострих відчуттів, самі створюють небезпечну ситуацію».

Науковці та психологи визнають, що шукати надзвичайно небезпечних для життя видів спорту — неприродно для людини. Тільки подумайте: багато людей, які зазнали важких, небезпечних для життя поранень і потім довгий час не виходили з лікарень та реабілітаційних центрів, після видужання знову починають грати зі смертю, займаючись карколомними видами спорту. Хіба це не свідчить, що їм бракує розсудливості? А втім, часто це досить розумні люди.

Фахівці не можуть сказати точно, чому любителі гострих відчуттів ризикують своїм життям та здоров’ям. Вони припускають, що проблема пов’язана зі складними процесами в мозку. «Зупинити одержимих прагненням гострих відчуттів неможливо,— говорять фахівці,— але спробуйте хоча б втримати їх, щоб вони не ризикували своїм життям. Або принаймні не дайте їм наражати життя інших людей на небезпеку».

Християнський погляд

Християни вважають, що життя — цінний дар від Бога Єгови. Коли хтось свідомо і безпідставно наражає своє життя на небезпеку і зухвало намагається продемонструвати свою відвагу — задовольнити чоловічі амбіції — або розбурхати глядачів чи задовольнити потребу в екстазі, він фактично показує, що зневажає життя, яке є чудовим даром нашого Бога. Ісус, безперечно, виявляв велику повагу до життя і не наражав його безпідставно на небезпеку. Він відмовився випробовувати Бога (Матвія 4:5—7).

Християни теж зобов’язані поважати життя. «Якось я дерлася нагору по стрімкій скелі і раптом помітила, що не можу просунутися ані вперед, ані назад,— написала одна християнка.— І досі здригаюся від думки про те, наскільки близько я була від смерті. Це ж була б така безглузда смерть!»

«Там, де я живу,— написала інша молода християнка,— діти беруть участь у багатьох видах карколомних розваг. Вони завжди намагаються залучити і мене. Проте в новинах я часто чую повідомлення про те, що у цих «забавах» люди гинуть або дістають серйозні поранення. Усвідомлюю, що було б немудро задля такого короткочасного задоволення наражати на небезпеку життя, яке дав мені Бог Єгова». Нехай і у вас буде такий розумний погляд на ці справи.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 21]

© Reuters NewMedia Inc./CORBIS

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

Steve Vidler/SuperStock