Чи Бог потурав работоргівлі?
Погляд Біблії
Чи Бог потурав работоргівлі?
СМУГЛІ спітнілі люди, майже до землі згинаючись під важезними тюками бавовни, ледве піднімаються по трапах. Жорстокі наглядачі підганяють їх канчуками з сириці. Ридають матері, голосно плачуть діти, яких виривають з материнських рук і продають на ринку тим, хто запропонує найвищу ціну. Мабуть, при згадці про рабство вам на думку спадають саме такі сумні, сповнені жорстокості, картини.
Парадоксально, але відомо, що багато работоргівців і рабовласників були дуже релігійними. Історик Джеймс Волвен написав: «Налаштовуючи вітрила своїх невільничих суден у бік, куди віють пасати,— до Нового Світу, сотні цих людей, європейців і американців, вихваляли Господа за його благословення та дякували за прибуткові й безпечні подорожі в Африку».
Дехто навіть стверджував, що Бог оправдує работоргівлю. Приміром, 1842 року Елікзандер Мак-Кейн у промові на Генеральній конференції методистської протестантської церкви сказав, що рабство «схвалив сам Бог». Чи Мак-Кейн мав рацію? Чи Бог схвалював викрадання людей, ґвалтування дівчат, жорстокі побої і нещадне розлучання членів сімей — те, чим неодмінно супроводжувалася работоргівля за днів Мак-Кейна? А що сказати про мільйони тих, хто нині змушений жити й працювати в жахливих умовах, адже вони теж мов раби? Чи Бог дивиться крізь пальці на таку жорстокість?
Рабство й ізраїльтяни
Біблія говорить, що «запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). Мабуть, деспотичні форми рабства, створені людиною, є найяскравішим доказом цього. Бог Єгова не байдужий до страждань, зумовлених рабством.
Візьмімо для прикладу ізраїльтян. Як сказано в Біблії, єгиптяни «огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити». А ізраїльтяни «стогнали від тієї роботи та кричали. І їхній зойк... донісся до Бога». Чи Єгова не переймався бідою ізраїльтян? Навпаки, «почув Бог їхній стогін. І згадав Бог Свого заповіта Вихід 1:14; 2:23, 24; 6:6—8).
з Авраамом, Ісаком та Яковом». Більш того, Єгова запевнив свій народ: «Я виведу вас з-під тягарів Єгипту, і визволю вас від їхньої роботи» (Безсумнівно, Єгова не хотів, щоб ‘панувала людина над людиною’ шляхом ганебної експлуатації. Але чи ж згодом Бог не допустив, щоб його люди ставали рабовласниками? Так. Проте в Ізраїлі невільництво цілковито відрізнялося від тих тиранічних форм рабства, що існували впродовж історії людства.
Згідно з Божим законом, торгівля людьми і їх викрадання каралися смертю. Крім того, Єгова дав відповідні настанови, які захищали рабів. Наприклад, власник, покалічивши свого раба, мусив дати йому волю. Пана могли покарати смертю, якщо раб помирав від панських побоїв. Бранки ставали або невільницями, або ж дружинами. Але їх не використовували лише для статевої насолоди. Усвідомивши суть Закону, ізраїльтяни праведного серця мали виявляти до рабів повагу й доброту, немовби ті були найманими робітниками (Вихід 20:10; 21:12, 16, 26, 27; Левит 22:10, 11; Повторення Закону 21:10—14).
Декотрі євреї добровільно служили своїм землякам, аби повернути борги. Завдяки такому розпорядку люди не голодували і навіть могли позбутися злиднів. Окрім того, у певні єврейські свята рабів мусили відпускати на волю, якщо самі вони цього хотіли * (Вихід 21:2; Левит 25:10; Повторення Закону 15:12). Коментуючи ці закони стосовно рабства, юдейський вчений Моузіс Мілзінер відзначив, що «раб ніколи не переставав бути людиною, у ньому вбачали особистість, котра володіла природними правами, які не міг порушувати навіть власник». Як же це разюче відрізняється від потворного рабовласництва, що вкриває ганьбою історію людства!
Рабство і християни
Рабовласництво було частиною економічного ладу Римської імперії, під правлінням якої жили християни першого сторіччя. Отож, декотрі з них були рабами, а інші — мали рабів (1 Коринтян 7:21, 22). Але чи це означає, що учні Христа були безжалісними рабовласниками? Навряд! Хоч би що дозволялося римським правом, можемо бути певні: християни не знущалися над своїми слугами. Апостол Павло навіть заохотив Филимона поводитися зі своїм рабом Онисимом, котрий став християнином, як з «братом» * (Филимона 10—17).
У Біблії нічого не сказано про те, що поневолення одних людей іншими було частиною початкового Божого наміру для людства. А також жодне з біблійних пророцтв не говорить, що в Божому новому світі хтось буде невільником свого ближнього. Навпаки, в майбутньому Раю усі праведні будуть «сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив» (Михея 4:4).
Безсумнівно, Біблія не оправдує жодної наруги над людьми. Натомість ця книга заохочує до взаємоповаги й рівності (Дії 10:34, 35). Біблія закликає ставитись до ближніх так, як хочемо, щоб вони ставилися до нас (Луки 6:31). Більш того, вона напучує християн смиренно вважати інших більшими від себе, хоч би яким було їхнє суспільне становище (Филип’ян 2:3). Ці принципи цілком несумісні з ганебними формами рабовласництва, що особливо за останні сторіччя впроваджувалися багатьма державами.
[Примітки]
^ абз. 11 Про те, що в Ізраїлі рабами не зловживали, виразно свідчить закон, згідно з яким раб міг залишатися у свого пана.
^ абз. 13 Подібно і в наш час декотрі християни є роботодавцями, а інші — підлеглими. Роботодавець-християнин не поводився б погано зі своїми працівниками, тому логічно припускати, що Ісусові учні в першому сторіччі теж ставилися до слуг так, як цього вимагають християнські принципи (Матвія 7:12).