У пошуках води життя

ПОНАД дві тисячі років тому в Аравійській пустелі стало відомим процвітаюче місто з населенням 30 000. Попри тамтешній суворий клімат, де пересічна кількість опадів лише 150 міліметрів на рік, городяни Петри навчились давати собі раду з невеликою кількістю води. Тому Петра стала багатим і квітучим містом.

 Набатеї, мешканці Петри, не мали електричних помп для викачування води. Вони не будували масивних дамб. Але знали, як збирати і зберігати воду. Завдяки величезній мережі маленьких резервуарів, гребель, каналів і водосховищ вони підводили обережно зібрану воду в місто й на свої невеликі земельні ділянки. Жодна крапля не марнувалась. Їхні криниці та резервуари були настільки добре збудовані, що їх досі використовують сучасні бедуїни.

«Гідрологічна система — це невидима розкіш Петри,— із захопленням говорить один гідролог.— Набатеї були справжніми геніями». Нещодавно ізраїльські фахівці вирішили скористатися з досвіду набатеїв, які також займалися рільництвом у Негеві, де щорічна кількість опадів не перевищує 100 міліметрів. Агрономи дослідили залишки тисяч маленьких ферм набатеїв, котрі майстерно скеровували дощівку до своїх невеликих терасованих полів.

Досвід набатеїв вже стає в пригоді фермерам у Сахелі, посушливому районі Африки. Однак сучасна методика збереження води може бути такою ж ефективною. На Лансароте, одному з Канарських островів, що лежить на деякій відстані від узбережжя Африки, фермери навчились вирощувати виноград і фіги там, де дощів майже не буває. Вони садять виноградні лози й фігові дерева у пологі лощини й потім покривають ґрунт шаром вулканічного попелу, щоб запобігти випаровуванню. Таким чином достатня кількість вологи проникає до коріння і це сприяє доброму врожаю.

Прості розв’язання

Подібні повідомлення про пристосування до посушливого клімату можна почути по всьому світі, наприклад, від народу бішноі, який живе у пустелі Тар (Індія), жінок туркана (Кенія) та індіанців навахо (штат Арізона, США). Методи збирання дощівки, які вони вдосконалювали протягом багатьох сторіч, виявились набагато надійнішими для задоволення сільськогосподарських потреб, ніж сучасні технічні розв’язання.

Двадцяте сторіччя було епохою будівництва дамб. Люди приборкували могутні річки й будували масивні зрошувальні системи. За підрахунками одного вченого, 60 відсотків світових потоків і річок перебуває у певній мірі під контролем людини. Хоча ці проекти принесли деяку користь, екологи вказують на шкоду, завдану навколишньому середовищу, не згадуючи вже мільйони людей, які втратили свої домівки.

Крім того, попри добрі наміри, з цих програм рідко користають фермери, які надзвичайно потребують води. Колишній прем’єр-міністр Індії Раджив Ганді сказав щодо зрошувальних проектів: «За 16 років ми витратили чимало грошей. А люди нічого не отримали взамін: ні зрошення, ні води, ні збільшення виробництва, ні допомоги у щоденному житті».

З другого боку, прості розв’язання виявилися кориснішими й менш шкідливими для довкілля. У Китаї місцеві жителі успішно спорудили 6 мільйонів невеликих водоймищ і гребель. В Ізраїлі люди зрозуміли, що достатньо трохи винахідливості й ту саму воду можна використовувати спочатку для миття, пізніше для санітарії і зрештою для зрошування.

Іншим практичним розв’язанням є краплинне зрошування, завдяки чому зберігається ґрунт і витрачається лише 5 відсотків води, необхідної для традиційної методики. Мудре використання води також означає обирати такі культури, які зносять сухий клімат, як-от сорго або просо, замість тих, що потребують інтенсивного зрошення, приміром, цукрова тростина чи кукурудза.

Доклавши трохи зусиль, домашнє господарство й промисловість також можуть скоротити свої витрати води. Наприклад, для виготовлення кілограма паперу  буде потрібно приблизно літр води, коли завод проводитиме рециркуляцію, що дозволятиме зберегти 99 відсотків води. У Мехіко традиційні туалети замінили такими, які потребують лише третину тієї води, що вживали раніше. Місто також проводить інформаційну кампанію, яка має на меті посприяти значному зменшенню споживання води.

Що потрібно для успіху

Аби вирішити проблеми, пов’язані з водою, а також із довкіллям, потрібно змінити ставлення. Людям слід діяти спільно, а не егоїстично, вони повинні, якщо необхідно, йти на розсудливі жертви і бути рішучими у намаганні зберегти нашу планету для майбутніх поколінь. З приводу цього Сандра Постел у книжці «Останній оазис. Як боротися з нестачею води» (англ.) пояснює: «Нам потрібно виробити новий моральний кодекс у ставленні до води — сукупність правил належної поведінки щодо складних проблем не до кінця зрозумілих нам екосистем».

Такий «моральний кодекс» у ставленні до води вимагає, звичайно, не лише вирішення проблеми на місцевому рівні. Країни, так само як сусіди, повинні співпрацювати, оскільки річки не визнають міжнародних кордонів. «Турботу про кількість і якість води — що в минулому розглядались як регіональне питання — сьогодні належить вважати глобальною проблемою»,— сказав Ізмаїл Сераґелдін у своєму повідомленні «Як боротися з водною кризою».

Проте, як зазначив Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, спонукати народи вирішувати глобальні питання не легко. «У сьогоднішньому світі,— говорить він,— наявні засоби для глобальної діяльності перебувають майже в зародковому стані. Найвищий час втілити в життя ідею «міжнародної спільноти».

Безсумнівно, відповідне постачання доброї води, хоча й дуже важливе, не є все, що потрібно для здорового і щасливого життя. Люди повинні в першу чергу визнати свій обов’язок перед тим, хто забезпечив їх водою та життям взагалі (Псалом 36:10; 100:3). І замість того щоб недалекоглядно використовувати землю та її ресурси, їм слід ‘порати та доглядати її’, як наказав Творець нашим прабатькам (Буття 2:8, 15; Псалом 115:16).

Найліпша вода

Оскільки вода настільки важлива, не дивно, що в Біблії вона має символічне значення. Справді, аби втішатись життям, що було для нас заплановано, ми повинні розпізнати джерело цієї символічної води. Також нам слід мати таке ставлення, як жінка з першого століття, котра попросила Ісуса: «Дай мені, Пане, цієї води» (Івана 4:15). Розгляньте, що сталось.

Ісус зупинився коло глибокої криниці близько місцевості, яка тепер є містом Наблус. Вірогідно, це та сама криниця, до якої навіть сьогодні часто приїжджають люди з усього світу. В той час туди теж прийшла самарянка. Як і багато жінок у першому сторіччі, вона, поза всяким сумнівом, регулярно приходила туди, щоб набирати воду. Але Ісус сказав, що може дати їй «живої води», води, яка ніколи не вичерпається (Івана 4:10, 13, 14).

Зрозуміло, жінка тим зацікавилась. Але, звичайно, «жива вода», про яку говорив Ісус, не була буквальною. Ісус мав на увазі духовні постачання, які уможливлять людям вічне життя. Однак існує зв’язок між символічною і буквальною водою — щоб насолоджуватись життям сповна, нам потрібна і та, і друга вода.

Бог неодноразово допомагав своєму народу розв’язувати проблеми, пов’язані з нестачею води. Він у надприродний спосіб забезпечував водою величезний натовп ізраїльтян, які мандрували Сінайською пустинею до Обітованої землі (Вихід 17:1—6; Числа 20:2—11). Божий  пророк Єлисей очистив джерело води в Єрихоні (2 Царів 2:19—22). А коли останок розкаяних ізраїльтян повернувся з Вавилону на свою батьківщину, Бог дав для них «воду... на степу» (Ісаї 43:14, 19—21).

Наша планета сьогодні конче потребує невичерпного запасу води. Оскільки Творець Бог Єгова вирішував проблеми, пов’язані з водою в минулому, чи не зробить він цього в майбутньому? Біблія запевняє нас, що так. Описуючи умови під правлінням свого Царства, Бог каже: «Я ріки відкрию на лисих горах, а джерела — посеред долин, оберну Я пустиню на озеро водне, а землю суху — на джерела... щоб разом побачили й знали, і пересвідчились та зрозуміли, що Господня рука це зробила» (Ісаї 41:18, 20).

Біблія обіцяє, що, коли надійде цей час, люди «не будуть голодні... ані спрагнені» (Ісаї 49:10). Завдяки новому світовому правлінню водна проблема буде остаточно вирішена. Це правління — Царство, про яке вчив нас молитись Ісус,— керуватиме з «правосуддям та правдою [«справедливістю й праведністю», НС] відтепер й аж навіки» (Ісаї 9:5, 6; Матвія 6:9, 10). Внаслідок цього люди по всій землі зрештою стануть правдивою міжнародною спільнотою (Псалом 72:5, 7, 8).

Якщо ми тепер шукаємо воду життя, то можемо плекати надію побачити день, коли буде вдосталь води для всіх.

[Ілюстрації на сторінці 10]

Вгорі: Старожитні мешканці Петри знали, як зберігати воду.

Внизу: Водний канал у Петрі, побудований набатеями.

[Відомості про джерело]

Garo Nalbandian

[Ілюстрація на сторінці 10]

Фермери на одному з Канарських островів навчились вирощувати врожай там, де майже немає опадів.

[Ілюстрації на сторінці 13]

Що мав на увазі Ісус, коли пообіцяв цій жінці дати «живу воду»?