Чи траплялося, що ви захворіли, але так швидко одужали, що вже й забули про цю прикрість? На жаль, давати собі раду з болем, якого завдає смерть, не так легко. «Не існує такого поняття, як “подолати горе”»,— пише доктор Ален Вулфелт у своїй книжці про те, як загоювати рани тих, хто втратив свою половинку («Healing a Spouse’s Grieving Heart»). Все ж він додає: «Час і підтримка інших полегшують біль».

Подивімось, як патріарх Авраам відреагував на смерть своєї дружини Сарри. У Біблії говориться, що він «почав оплакувати її». Слово «почав» натякає на те, що пройшов певний час, поки Авраам змирився зі своєю втратою *. Також подумаймо про Якова, якого обманули, сказавши, що його сина Йосипа роздер дикий звір. Він горював «багато днів», і рідні не могли його розрадити. Минуло кілька років, а смерть сина все ще гнітила його (Буття 23:2; 37:34, 35; 42:36; 45:28).

Нині подібні почуття переживає чимало тих, у кого смерть забрала близьку людину. Ось лише два приклади.

• «Мій чоловік Роберт помер 9 липня 2008 року. День, коли сталася та жахлива аварія, почався як зазвичай. Ми поснідали і, перед тим як Роберт пішов на роботу, обнялися, поцілувались і сказали одне одному: “Я тебе люблю”. Вже минуло шість років, а мій біль так і не вщух. Не знаю, чи зможу коли-небудь змиритися зі своєю втратою» (Гейл, 60 років).

• «Хоча моєї дружини немає зі мною вже понад 18 років, я й досі тужу за нею. Щоразу, коли милуюсь красою природи, то пригадую її. Я уявляю собі, з яким захопленням вона б розглядала те, що зараз бачу я» (Етьєн, 84 роки).

Зрозуміло, такі болючі і тривалі почуття є цілком нормальними. Кожна людина по-своєму переживає горе, тому судити когось у цьому питанні було б неправильно. Водночас нам не варто звинувачувати себе, якщо ми дуже емоційно реагуємо на втрату. Тож як давати собі раду з горем?