Таке запитання може виникнути, якщо неуважно прочитати цей уривок. Але насправді йдеться про двох різних Мефівошетів. Нам буде корисно розглянути, що з ними сталося.

Ізраїльський цар Саул мав сім синів і дві доньки. Його первістком був Йонатан. Пізніше від наложниці Ріцпи в царя народився син, якого він назвав Мефівошетом. Цікаво, що Йонатанового сина звали так само. Отже, і син, і внук Саула мали ім’я Мефівошет.

У певний період свого царювання Саул вирішив винищити гівонітян, які жили серед Ізраїля. Очевидно, багато з них тоді загинуло. Дії Саула однозначно були неправильними, адже ще за днів Ісуса Навина ізраїльські провідники уклали з гівонітянами угоду про мир (Іс. Нав. 9:3—27).

Незважаючи на те, що угода з гівонітянами була дійсною, цар Саул намагався винищити цей народ. Тому «на Саулі і на його роді леж[ала] вина за пролиття крові» (2 Сам. 21:1). Пізніше царем став Давид. Він покликав до себе тих гівонітян, які вижили, і запитав, як йому загладити провину Саула, щоб Єгова далі міг благословляти край. Гівонітяни не хотіли грошей. Вони попросили Давида видати їм на страту сімох синів «чоловіка, який... хотів усіх [їх] винищити». Цар задовольнив їхнє прохання (2 Сам. 21:2—6; Чис. 35:30, 31).

На той час Саул і Йонатан були мертві — вони загинули в битві. Але Йонатанів син Мефівошет, який ще в дитинстві став калікою, був живий. Мефівошет не мав відношення до винищення гівонітян, яке спланував його дідусь. Свого часу Давид і Йонатан поклялися один одному, що між ними і їхніми нащадками будуть дружні стосунки (1 Сам. 18:1; 20:42). Тож, як говориться в Біблії, Давид «змилосердився над Мефівошетом, сином Йонатана, сина Саула, через клятву, яку Давид і Йонатан дали перед Єговою» (2 Сам. 21:7).

Все ж Давид виконав обіцянку, яку дав гівонітянам. Він видав їм двох синів Саула, одного з яких звали Мефівошет, і п’ятьох його внуків (2 Сам. 21:8, 9). Таким чином Давид зняв з краю вину за пролиття крові.

Ця історія міститься в Біблії невипадково. У Божому законі прямо говорилося, що дітей не можна карати за гріх батьків (Повт. 24:16). Якби ті сини і внуки Саула були невинні, Єгова не схвалив би їхньої страти. Далі в законі містилась така вказівка: «Людина має бути покарана смертю лише за власний гріх». Очевидно, ті семеро чоловіків були причетні до спроби Саула винищити гівонітян. Тож вони поплатилися за власний гріх.

З цієї оповіді ми можемо зробити такий висновок: навіть якщо людина думає або каже, що не винна у гріху, бо виконувала чийсь наказ, це її не виправдовує. У книзі Прислів’я мудро сказано: «Вирівняй стежку для своєї ноги, і всі дороги твої будуть безпечними. Не відхиляйся ні праворуч, ні ліворуч. Відступися від зла» (Присл. 4:24—27; Еф. 5:15).